Гомеостатика - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гомеостатика

ГОМЕОСТА́ТИКА (від гомео... і грец. στατός – незмінність положення, стану) – наука, що розробляє питання досягнення урівноважених становищ за дії багатьох одночасних факторів. Пов’язує моделі біол. і тех. кібернетики. Поняття «гомеостаз» визначив 1929 амер. учений В. Кеннон стосовно фізіології задовго до того, як з’явилася кібернетика. Коли амер. кібернетик В. Ешбі створив регулятор, здатний самоорганізовуватися і підтримувати постійність вихідного параметра при значних змінах вхідних параметрів, що характеризують зовн. середовище, в теорії автоматич. регулювання почали використовувати поняття «гомеостат». Г. ґрунтується на принципі керованого протиріччя та проблемі багатокритеріальної оптимізації, коли виникає потреба узгоджувати критерії, які можуть суперечити один одному. У Г. це протиріччя не усувають, а використовують для того, щоб привести систему в необхідне становище. З огляду на нинішні досягнення в галузі Г., припускають, що з її допомогою можна буде розробити моделі для повнішого розуміння патологій в організмах людей і тварин; імітац. моделі виникнення катастроф в екол. і соц. системах; засоби синтезу високонадійних систем регулювання, що мають здатність самопристосовуватися для тех. об’єктів високої відповідальності (АЕС, ТЕС та ін.); засоби аналізу поведінки малих людських колективів; принципи керування в нейрокібернетиці та штучному інтелекті.

О. М. Шиков

Стаття оновлена: 2006