Гомзин Борис

ГО́МЗИН Борис (псевд. і крипт.: Др. Мирон Бурянина, Нюфраїнґпен, б. г.; 20. 06. 1887, хутір побл. м-ка Саврань Балт. повіту Поділ. губ., нині Савран. р-ну Одес. обл. — 15. 11. 1965, Берлін) — письмен­ник, політичний і громадський діяч. Закін. гімназію у Єлисавет­граді (нині Кірово­град; 1905), навч. в Одес. університеті (1905–07). Служив у 9-му гусар. Київ. полку, 1917 командував 1-м укр. кін­ним полком, у складі Слобожан. куреня 1918 брав участь в обороні Києва від більшов. загонів М. Мурав­йова, 1919 служив при штабі Прав­обереж. фронту, 1920 — штаб. старшина при гол. комісарові України, пом. нач. роз­відув. служби, 1921 — віце-дир. політ. департаменту МВС. 1922 ви­їхав до Праги, де закін. Укр. пед. ін­ститут і працював у ньому на каф. історії укр. літ-ри, редагував ж. «Студент» і г. «Ukrajina»; публікувався у часописах «Січ», «Дзвони», «Нова Україна» та «Літературно-науковий вісник». 1937 — в. о. нач. пресового від­ділу геть­ман. управи. Пере­їхавши 1938 до Берліна, працював у Союзі геть­манців-державників, очолював Укр. громаду та редагував ж. «Нація в поході». Автор зб. оповідань «Прокляті часи» (Л., 1929), памфлету «Єретичні думки» (1931), поеми «Лови», драми «Кров кличе» (1935), зб. поезій «Тройзі­л­ля» (1937), роз­відки «Большевизм — органічне московське явище» (Ган­новер, 1957).

Завантажити статтю