Гомін - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гомін

«ГО́МІН» – аматорський етнографічний хор. Створ. 1969 у Києві. Засн. і кер. – Л. Ященко. Ідейним натхненником хору був І. Гончар, який виділив зі своєї приват. колекції нар. строї для перших учасників «Г.», серед яких були Н. Матвієнко, О. Мешко, О. Харченко, Н. Світлична, Є. та В. Чередниченки, М. Гуць, Л. Орел, В. Андрійчук, В. Данилейко, І. Голобуцький, С. та Ю. Гулії, А. та І. Дебелюки та ін. Дебютував «Г.» виконанням веснянок у парку над Дніпром, а згодом на святі Івана Купала на Трухановому о-ві та в Гідропарку. Учасники «Г.» – люди різних поколінь і професій, яких об’єднала любов до рідної мови, укр. пісні та минувшини, які прагнули відродити нац. традиції, розбудити нац. свідомість українців. 1971 хор був заборонений як «націоналістичний», а його учасники зазнали переслідувань. Свою діяльність відновив 1984, однак і надалі зазнавав утисків з боку влади. Від 1985 діє при Будинку культури «Київметробуду». 2005 отримав звання «народний». У репертуарі – колядки і щедрівки: «Прилетіла ластівочка», «А в цьому дворі красна панна», «Ой красна-рясна в лузі калина», «Стояла сосна серед Дунаю»; веснянки та ігрові хороводи – «Ой по горі, по горі», «Берегом, берегом», «Коло млина калина», «Ой веснонько, весно»; купальські й петрівчан. пісні – «Ой да тихо, тихо Дунай воду несе», «Ой на Івана, ой на Купала». Хор виконує також козацькі, рекрутські, стрілецькі та повстанські пісні, а також пісні на сл. і музику Л. Ященка: «Золотистий туман», «Київське танго», «Купальська ніч», «Збираймо родину», «Бережім своє ім’я», «За нашу Україну», пісні про Чорноб. трагедію – «Покинуті оселі», «Порвалась остання струна» та ін. Серед пісень, що виконує «Г.», чимало на сл. Т. Шевченка та ін. укр. поетів. У складі хору ансамблі: камер. – «Криниця», автентич. фольклору – «Радосинь», чол. гурт «Козаки», нар. музики – родина Вербовецьких. Тривалий час у складі «Г.» співав також гурт «Чумаки». Колектив хору є організатором свят народної пісні та «недільних співів» для всіх охочих. «Г.» – особливе явище в історії духов. культури сучасної України. Саме «Г.» вперше після довгих десятиліть заборони заспівав у Києві «Ще не вмерла Україна», «Не пора, не пора», «Ой у лузі червона калина», «За Україну», «Боже Великий, Єдиний» та ін. «Г.» – незмінний учасник всіх важливих громад.-політ. і культур. акцій Києва. Про «Г.» та його кер. знято 2 т/ф (зокрема «Рондо», 1997, реж. Т. Дудар).

Літ.: Ясиновський В. «Дивак» // Трибуна. 1990. № 10, 12; 1991. № 1; Ященко Л. Відроджуймо в собі себе // Україна. 1990. № 15; Кагарлицький М. Храм народної пісні // Вітчизна. 1992. № 4; Мельник О. Вогнище Леопольда Ященка // Укр. газ. 2000, 10 лют.; Гуць М. Прапороносець відродження українського народного співу в Києві // НТЕ. 2003. № 4; Гулій Ю. Гомін, «Гомін» та відгомін. К., 2003.

М. В. Гуць

Стаття оновлена: 2006