Гомосексуальність

Визначення і загальна характеристика

ГОМОСЕКСУА́ЛЬНІСТЬ (від гомо... і лат. sexualis, від sexus — стать) — одна із трьох сексуальних орієнтацій (поряд із гетеро- та бісексуальністю), для якої характерний потяг до представників своєї статі як сексуальних партнерів чи об’єкта еротичного захоплення. Розрізняють чоловічу і жіночу Г., при цьому останню часто називають «лесбійським коханням» (від назви острова Лесбос, де народилася давньогрецька поетеса Сапфо, яка присвятила свої вірші жіночому коханню). Явище відоме з давніх часів й у багатьох народів. Збереглися свідчення про прояви Г. у народів давньої Месопотамії; трапляються згадки про неї в давньоєгипетській і давньогрецькій міфологіях, давньокитайській літературі, правових кодексах Стародавньої Індії, Біблії.

Причини і форми Г. в різні періоди розвитку того чи іншого народу були неоднаковими й залежали від рівня розвитку суспільства, народних вірувань, традицій тощо. У народів, що стояли на первісному рівні розвитку, чоловічі гомосексуальні контакти мали ініціальний характер: дорослі чоловіки здійснювали з підлітками певні дії сексуального плану, які трактувалися як необхідні для передачі чоловічого досвіду, набуття останніми статусу дорослого члена суспільства, при цьому ігнорувалися особисті еротичні уподобання. Гомосексуальні стосунки між чоловіками та юнаками у Давній Греції, на думку тогочасної аристократії, сприяли емоційному та інтелектуальному дозріванню молодшого партнера. Саме такі вияви Г. відображені у творах давньогрецьких поетів і філософів. Стосунки між дорослими чоловіками, а також чоловіків зі статевонезрілими хлопцями висміювалися й засуджувалися. Подібними до старогрецьких були гомосексуальні стосунки між буддійськими монахами у Японії в 10 ст. (згодом — у середовищі воїнів). У Стародавньому Римі, особливо часів пізньої Республіки та Імперії, «грецьке кохання» вважалося ознакою морального розкладу й засуджувалося. Однак збереглись свідчення про захоплення чоловіками деяких представників тогочасної політичної і мистецької еліти.

З розвитком юдаїзму, а згодом християнства та інших монотеїстичних вірувань, поширилось сприйняття Г. як гріха. У різних релігіях у різні часи їхнього розвитку міру тяжкості гріха оцінювали по-різному. З часом Г. у багатьох країнах почали трактувати не лише як гріх, а й як злочин проти суспільства. У середні віки в Європі гомосексуалів засуджували до смертної кари (зазвичай їх спалювали на вогнищі). Лише у 2-й пол. 18 — на поч. 19 ст. у деяких країнах Європи, зокрема Австрії, Прусії, Франції, скасували смертну кару за содомію. У 18 ст. проведені перші дослідження Г., яку тодішні лікарі кваліфікували як хворобу чи аномалію. З розвитком психіатрії у 19 ст. Г. трактували як розумовий розлад. Водночас наприкінці 19 ст. з’явилися публікації, у яких висловлювалися сумніви щодо розуміння Г. як патології чи хвороби та заперечувалась думка про соціальну шкоду Г. Значне поширення ґей-руху в 20 ст. спричинило розширення наукових досліджень Г., що здійснюють у кількох напрямах, при цьому беруть до уваги біологічні (виявлення фактів гомосексуальної поведінки у тварин), психологічні (гіпотеза про бісексуальність людини), генетичні (припущення про наявність гена Г.), гормональні (концентрація чи брак відповідних гормонів) і соціальні (вплив оточення на сексуальну поведінку людини) аспекти.

Оскільки гомосексуали становлять меншість у суспільстві, вони завжди зазнавали дискримінації. Під час нацистського панування у Європі 1933–44 бл. 200 тис. гомосексуалів були репресовані, значна частина з них стали жертвами жорстоких медичних експериментів. Пам’ятники жертвам гомосексуальних репресій встановлені в Амстердамі та м. Франкфурт-на-Майні (Німеччина). 1991 ВООЗ вилучила Г. із міжнародної класифікації психіатричних і поведінкових розладів, її стали кваліфікувати як варіант норми статевої поведінки, що не потребує медичного чи юридичного втручання. Особи з гомосексуальною орієнтацією у більшості цивілізованих країн мають рівні права з особами гетеросексуальної орієнтації. У деяких країнах Західної Європи (Нідерланди, Бельгія, Іспанія, Велика Британія, Данія, Норвегія, Швеція, Ісландія, Франція, Німеччина, Фінляндія, Люксембурґ, Словенія, Чехія, Швейцарія), а також Пн. і Пд. Америки, Африки прийняті закони, що дозволяють одностатевим парам вступати у відносини т. зв. громадянського партнерства. Водночас в ін. державах за гомосексуальні зв’язки передбачена кримінальна відповідальність.

Від 19 ст. гомосексуали почали об’єднуватись для боротьби за свої права та проти дискримінації у публічному і приватному житті. Нині одним із найвпливовіших світових центрів гомосексуального руху є Культурний та рекреаційний центр в Амстердамі, що розпочав діяльність 1966. Від 70-х рр. 20 ст. виокремлюють поняття «ґеївська субкультура». Тема Г. різною мірою представлена у творчості значної кількості митців як гомо-, так і гетеросексуалів. Створено низку кінофільмів, зокрема кінострічка «Горбата гора» 2006 отримала три премії «Оскар». Останнім часом з’явилося багато публікацій, в яких названо десятки прізвищ видатних діячів культури, літератури й мистецтва різних народів, що мали гомосексуальну схильність: Б. Челліні, Дж. Бацці, К. Марло, Леонардо да Вінчі, Б. Мікеланджело, Ф. Бекон, Дж. Байрон, О. Вайлд, М. Пруст, Дж.-Р. Кіплінґ, В. Вітмен, П. Верлен, А. Рембо, А. Жид, Ж. Кокто, Т. Манн, М. Кузьмін, П. Чайковський, С. Дягілєв, С. Лифар, Е. Джон, Ґ. Стайн, В. Вульф, М. Цвєтаєва, С. Парнок та ін.

У Російській імперії і тій частині України, що входила до неї, чоловічі сексуальні контакти носили традиційно структурований характер через владні взаємини між господарем та його підлеглими, що мали місце у війську, монастирях, закритих навчальних закладах, в’язницях тощо. Деякі елементи таких стосунків зберігалися й у радянський час. На поч. 20 ст. у великих містах поширилася гомосексуальна проституція. У Росії гомосексуальні стосунки офіційно заборонені за царювання Петра І. Зі встановленням більшовицької влади почалося «сексуальне розкріпачення», однак елементи жіночності в чоловіків гостро критикували як прояви «буржуазного націоналізму», натомість маскулинність у жінок оспівано в багатьох творах письменників, художників, скульпторів. У 30-х рр. гомосексуалів відправляли на примусове лікування у психіатричні клініки або ув’язнювали. 1933 до Кримінального кодексу СРСР введено 122 ст., за якою добровільні статеві зв’язки між дорослими чоловіками вважалися поза законом, а порушників карали 5-річним ув’язненням у таборах і в’язницях. Лесбійок відправляли до психіатричних установ для примусового лікування. Пізніше Г. використовували як спосіб залякування й тиску на інакомислячих. Зі здобуттям незалежності України кримінальну відповідальність за гомосексуальні зв’язки скасовано. Від 90-х рр. з’явилася низка громадських організацій, зокрема «Ґей-альянс», «Ґей-Форум України», «Твоє життя», Інформаційно-освітній центр «Жіноча Громадська Мережа», Регіональний інформаційний і правозахисний Центр для ґеїв і лесбійок «Наш світ»; засновано періодичні видання, зокрема журнал «Один з нас», тематичні інтернет-сайти.

Завантажити статтю