Гомосексуальність - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гомосексуальність

ГОМОСЕКСУА́ЛЬНІСТЬ (від гомо... і лат. sexualis, від sexus – стать) – одна із трьох сексуальних орієнтацій (поряд із гетеро- та бісексуальністю), для якої характерний потяг до представників своєї статі як сексуальних партнерів чи об’єкта еротичного захоплення. Розрізняють чол. і жін. Г., при цьому останню часто називають «лесбій. коханням» (від назви о-ва Лесбос, де народилася давньогрец. поетеса Сапфо, що присвятила свої вірші жін. коханню). Явище Г. відоме з давніх часів й у багатьох народів. Збереглися свідчення про прояви Г. у народів давньої Месопотамії; зустрічаються згадки про неї у давньоєгипет. і давньогрец. міфологіях, давньокитай. літ-рі, правових кодексах Стародав. Індії, Біблії.

Причини і форми Г. у різні періоди розвитку того чи ін. народу були неоднаковими й залежали від рівня розвитку сусп-ва, нар. вірувань, традицій тощо. У народів, що стояли на первіс. рівні розвитку, чол. гомосексуал. контакти мали ініціал. характер: дорослі чоловіки здійснювали з підлітками певні дії сексуал. плану, які трактувалися як необхідні для передачі чол. досвіду, набуття останніми статусу дорослого члена сусп-ва, при цьому ігнорувалися особисті еротичні уподобання. Гомосексуал. стосунки між чоловіками та юнаками у Давній Греції, на думку тодіш. аристократії, сприяли емоц. та інтелектуал. дозріванню молодшого партнера. Саме такі прояви Г. відображені у творах давньогрец. поетів і філософів. Стосунки між дорослими чоловіками висміювалися й засуджувалися як і стосунки чоловіків зі статевонезрілими хлопцями. Подібними до старогрец. були гомосексуал. стосунки між буддій. монахами у Японії в 10 ст. (згодом – у середовищі воїнів). У Стародав. Римі, особливо часів пізньої Республіки та Імперії, «грец. кохання» вважалося проявом морал. розкладу й засуджувалося. Однак збереглись свідчення про захоплення чоловіками деяких представників тодіш. політ. і мист. еліти. З розвитком юдаїзму, а згодом християнства та ін. монотеїст. вірувань, поширилось сприйняття Г. як гріха. У різних релігіях у різні часи їхнього розвитку міру тяжкості гріха оцінювали по-різному. З часом Г. у багатьох країнах почали трактувати не лише як гріх, а й як злочин проти сусп-ва. У середні віки в Європі гомосексуалів засуджували до смерт. кари (як правило, їх спалювали на вогнищі). Лише у 2-й пол. 18 – на поч. 19 ст. у деяких країнах Європи, зокрема Австрії, Прусії, Франції, скасували смертну кару за содомію. У 18 ст. проведені перші дослідж. Г., яку тодішні лікарі кваліфікували як хворобу чи аномалію. З розвитком психіатрії у 19 ст. Г. трактували як розумовий розлад. Водночас наприкінці 19 ст. з’явилися публікації, у яких висловлювалися сумніви щодо розуміння Г. як патології чи хвороби та заперечувалась думка про соц. шкоду Г. Значне поширення ґей-руху в 20 ст. спричинило розширення наук. дослідж. Г., які проводяться у кількох напрямах, при цьому беруться до уваги біол. (виявлення фактів гомосексуал. поведінки у тварин), психол. (гіпотеза про бісексуальність людини), генет. (припущення про наявність гена Г.), гормонал. (концентрація чи брак відповід. гормонів) і соц. (вплив оточення на сексуал. поведінку людини) аспекти. Оскільки гомосексуали становлять меншість у сусп-ві, вони завжди зазнавали дискримінації. Під час нацист. панування у Європі 1933–44 бл. 200 тис. гомосексуалів були репресовані, значна частина з них стали жертвами жорстоких мед. експериментів. Пам’ятники жертвам гомосексуал. репресій встановлені в Амстердамі та м. Франкфурт-на-Майні (Німеччина). 1991 ВООЗ вилучила Г. із міжнар. класифікації психіатр. і поведінк. розладів, її стали кваліфікувати як варіант норми статевої поведінки, що не потребує мед. чи юрид. втручання. Особи з гомосексуал. орієнтацією у більшості цивілізов. країн мають рівні права з особами гетеросексуал. орієнтації. У деяких країнах Зх. Європи (Нідерланди, Бельгія, Іспанія, Велика Британія, Данія, Норвегія, Швеція, Ісландія, Франція, Німеччина, Фінляндія, Люксембурґ, Словенія, Чехія, Швейцарія), а також Пн. і Пд. Америки, Африки прийняті закони, що дозволяють одностатевим парам вступати у відносини т. зв. громадян. партнерства. Водночас в ін. державах за гомосексуал. зв’язки передбачена кримінал. відповідальність. Від 19 ст. гомосексуали почали об’єднуватись для боротьби за свої права та проти дискримінації у публіч. і приват. житті. Нині одним із найвпливовіших світ. центрів гомосексуал. руху є Культур. та рекреац. центр в Амстердамі, що розпочав діяльність 1966. Від 70-х рр. 20 ст. виділяють поняття «ґеївська субкультура». Тема Г. різною мірою представлена у творчості знач. кількості митців як гомо-, так і гетеросексуалів. Створено низку кінофільмів, зокрема кінострічка «Горбата гора» 2006 отримала три премії «Оскар». Останнім часом з’явилося багато публікацій, в яких названі десятки прізвищ видат. діячів культури, літ-ри й мист-ва різних народів, що мали гомосексуальну схильність: Б. Челліні, Дж. Бацці, К. Марло, Леонардо да Вінчі, Б. Мікеланджело, Ф. Бекон, Дж. Байрон, О. Вайлд, М. Пруст, Дж.-Р. Кіплінґ, В. Вітмен, П. Верлен, А. Рембо, А. Жид, Ж. Кокто, Т. Манн, М. Кузьмін, П. Чайковський, С. Дягілєв, С. Лифар, Е. Джон, Ґ. Стайн, В. Вульф, М. Цвєтаєва, С. Парнок та ін.

У Рос. імперії і тій частині України, що входила до неї, чол. сексуал. контакти носили традиційно структуров. характер через владні взаємини між господарем та його підлеглими, що мали місце у війську, монастирях, закритих навч. закладах, в’язницях тощо. Деякі елементи таких стосунків зберігалися й у рад. час. На поч. 20 ст. у великих містах поширилася гомосексуал. проституція. У Росії гомосексуал. стосунки офіційно заборонені за царювання Петра І. Зі встановленням більшов. влади почалося «сексуал. розкріпачення», однак елементи жіночності у чоловіків гостро критикувалися як прояви «буржуаз. націоналізму», натомість маскулинність у жінок оспівана у багатьох творах письменників, художників, скульпторів. У 30-х рр. гомосексуалів відправляли на примусове лікування у психіатр. клініки або ув’язнювали. 1933 до Кримінал. кодексу СРСР введена 122 ст., за якою добровільні статеві зв’язки між дорослими чоловіками ставилися поза законом, а порушники каралися 5-річ. ув’язненням у таборах і в’язницях. Лесбійок відправляли до психіатр. установ для примусового лікування. Пізніше Г. використовували як спосіб залякування й тиску на інакомислячих. Зі здобуттям незалежності України кримінал. відповідальність за гомосексуал. зв’язки скасовано. Від 90-х рр. з’явилася низка громад. орг-цій, зокрема «Ґей-альянс», «Ґей-Форум України», «Твоє життя», Інформ.-освіт. центр «Жіноча Громадська Мережа», Регіон. інформ. і правозахисний Центр для ґеїв і лесбійок «Наш світ»; виходять період. вид., зокрема ж. «Один з нас», існують інтернет-сайти для гомосексуалів.

Літ.: L. Dowling. Hellenism and Homosexuality in Victorian Oxford. Ithaca; London, 1994; C. Spencer. Homosexuality: A History. London, 1995; Кон И. Лунный свет на заре. Лики и маски однополой любви. Москва, 1998; Клейн Л. Другая любовь. Москва, 2000; Павличко С. Націоналізм, сексуальність, орієнталізм: складний світ Агатангела Кримського. К., 2001; Кон И. Мужское тело в истории культуры. Москва, 2003; Сулима М. Грѣхи розмаитїи: єпитимійні справи ХVІІ– ХVІІІ ст. К., 2005.

Л. В. Тарасьо

Стаття оновлена: 2006