Гонка озброєнь - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гонка озброєнь

ГО́НКА ОЗБРО́ЄНЬ – якісне та кількісне суперництво у військовій сфері між країнами чи блоками країн, які протистоять один одному у прагненні до світового панування. Г. о. виявляється у прискореному накопиченні запасів зброї та військ. техніки, їх удосконаленні на основі мілітаризов. економіки і широкого використання досягнень НТП у військ. цілях. Держави, які проводять агресивну зовн. політику, завжди намагаються посилити свою військ. могутність та забезпечити перевагу над супротивником завдяки розробленню і вироб-ву нових видів озброєнь. Наймасштаб. Г. о. була у 20 ст., коли витрати на військ. потреби збільшилися у понад 30 разів. У період між 1-ю і 2-ю світ. війнами людство витрачало на військ. цілі 20–22 млрд дол. США щорічно, нині ця сума перевищує 1 трлн дол. США. За підрахунками експертів ООН, у сфері світ. військ.-вироб. діяльності зайняті бл. 50-ти млн осіб, військ. дослідж. і створенні нової зброї – 400–500 тис. осіб. На ці дослідження припадає 2/5 усіх асигнувань, що виділяються на розвиток науки. Г. о. безпосередньо впливає на рівень життя насел., оскільки розвиток ОПК потребує залучення коштів з ін. галузей економіки, а збільшення його фінансування відбувається, як правило, за рахунок скорочення соц. програм. Утримання сучас. ЗС і забезпечення їхніх потреб посилюють диспропорції у структурі світ. госп-ва й гальмують вирішення глобал. проблем людства. Відволікання коштів на потреби ОПК фактично деформує механізм сусп. відтворення. Окрім того, вироб-во, випробування та зберігання зброї масового знищення (ядер., хім. і бактеріол.) у ході Г. о. завдають знач. шкоди довкіллю.

Г. о. передбачає пошук ефектив. засобів захисту від можливого нападу супротивника; прагнення до встановлення з ним воєнно-стратег. паритету; боротьбу за перевагу в галузі озброєнь. Процес Г. о. може мати еволюц. та стрибкоподіб. характер – від вироб-ва і нагромадження уже відомих видів зброї до винаходу, вироб-ва, а згодом і нагромадження якісно нових. Важливу роль у Г. о. відіграють досягнення НТП. Посилення Г. о. зазвичай є результатом політики окремих держав, спрямованої на підготовку до воєн, створення воєнно-політ. угруповань, мілітаризацію економіки, науки, духов. сфери сусп-ва. Зокрема у підготовку і ведення двох світ. воєн були втягнені десятки країн із їх матеріал., людськими і фінанс. ресурсами. Черговий виток Г. о. у післявоєн. час зумовлений якісно новим етапом НТП, політикою «холодної війни» та числен. зброй. конфліктами у країнах «третього світу». Г. о. цього періоду – це протистояння між СРСР та країнами Варшав. договору з одного боку і США та країнами НАТО з іншого. На озброєння армій почала надходити ракетно-ядерна зброя масового ураження, тому в цей період Г. о. визначають як гонку стратег. ядер. озброєнь і виділяють 3 її осн. етапи. Перший розпочався з атом. бомбардування авіацією США япон. міст Гіросіми та Наґасакі (серпень 1945) і закінчився наприкінці 60 – на поч. 70-х рр. Для нього характерна воєнна перевага США і прагнення амер. правлячих кіл її утримати. Натомість СРСР, форсовано здійснюючи широку програму створення і розвитку ракетно-ядер. зброї, прагнув ліквідувати амер. перевагу. Зі встановленням рад.-амер. паритету розпочався 2-й етап Г. о. (70-і – поч. 80-х рр.), коли в США, а згодом і в СРСР велося прискорене оснащення міжконтинентал. балістич. ракет і балістич. ракет для підвод. човнів боєголовками з індивід. наведенням, що призвело до різкого збільшення кількості ядер. зарядів. Третій етап Г. о. (80-і – поч. 90-х рр.) пов’язаний із кризою ядер. стратегії, коли стало зрозуміло, що наявними засобами досягти воєн. переваги ні одна зі сторін не зможе. Він завершився підписанням 31 липня 1991 у Москві рад.-амер. «Договору про скорочення й обмеження стратег. наступал. озброєнь».

У ядерну епоху Г. о. становить особливу небезпеку, оскільки створює матеріал. передумови зброй. конфліктів, сприяє поширенню ілюзії про можливість досягти військ. переваги над супротивником і диктувати йому свою волю, вирішувати міжнар. проблеми не політ. шляхом, а силою зброї. Позитивні зміни у міжнар. обстановці кін. 80-х – поч. 90-х рр. стали підґрунттям для обмеження Г. о. і початку процесу роззброєння. Проблеми припинення Г. о. розглядалися на 3-х спец. сесіях ГА ООН: перша (1978) сформулювала концепцію безпеки через роззброєння; друга (1982) прийняла рішення розгорнути всесвітню кампанію за роззброєння; на третій (1988) більшість делегацій узгодили шляхи побудови без’ядер., ненасильниц. світу. Однак держави продовжують нарощувати свій військ. потенціал. За даними Ген. секр. ООН Пан Гі Муна, у 2006 заг. воєнні витрати склали понад 1,2 трлн дол. США (2,5 % світ. валового продукту). Лідером залишаються США – за офіц. даними 2006–07 їх воєнні витрати склали 478 млрд дол. Водночас знач. темпами зростають витрати гол. конкурентів США – Китаю, Індії, РФ, а також країн Латин. Америки (Венесуели, Арґентини, Чилі). Хоча суперництво США і СРСР у період «холодної війни» призвело до занепаду економіки та розпаду останнього, від поч. 90-х рр. амер. сторона веде активну роботу зі створення широкомасштаб. системи протиракет. оборони з елементами косміч. базування. Пропозиція США розмістити елементи цієї оборони у Польщі й Чехії викликала різку реакцію з боку РФ – у ході виступу на щоріч. Мюнхен. міжнар. конф. з питань безпеки у березні 2007 президент РФ В. Путін звинуватив США у порушенні міжнар. зобов’язань щодо ядер. роззброєння і заявив про наявність у РФ зразків зброї, здатних подолати систему протиракет. оборони. На думку політологів це свідчить про початок нового етапу Г. о.

Україна зробила свій внесок у гальмування Г. о. На першому етапі становлення її незалежності ВР затвердила принцип без’ядерності, закріплений у «Декларації про державний суверенітет України» від 16 липня 1990. Після приєднання до «Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» (1994) Україна, позбавившись ядер. зброї, засвідчила перед усім світом прагнення до миру і стабільності, передбачуваність своєї політики, довела, що вона чітко дотримується прийнятих зобов’язань.

П. Д. Біленчук, В. М. Кочетков, В. Б. Міщенко

Стаття оновлена: 2006