Гонтар Анатолій Олексійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гонтар Анатолій  Олексійович

ГО́НТАР Анатолій Олексійович (14. 07. 1934, Полтава – 10. 04. 2005, там само) – графік і живописець. Засл. художник України (1999). Золота (1982) та бронз. (1987) медалі ВДНГ УРСР. Лауреат всеукр. і міжнар. конкурсів політ. плаката. Чл. НСХУ (1989). Освіта середня. Працював на Полтав. худож.-вироб. комбінаті (від 1979): від 1989 – гол. художник, від 1992 – живописець. Від 1966 – учасник обл., респ., всесоюз., міжнар. мист. виставок. Персон. – у Полтаві (1984–85, 1987, 1997, 1999, 2000). Роботи зберігаються у Полтав. краєзнав. та худож. музеях.

Тв.: плакати – «Москва–80» (1980), «Київ–1500» (1982), «Виконаємо!» (1983), «Дружба, співробітництво, взаємодопомога» (1984), «Червоний хрест: Здоров’я, гуманність, мир» (1986), «Озон–89» (1989), «Бережіть землю від наркоманії» (1998); живопис – «Надія» (1988), «Відродження» (1992), «Самотній хутір» (1993), «Вічна тема», триптих «Природа – наша хата», «Виснажена земля» (усі – 1994), «Золота симфонія», «Рідні простори», «Полтавський Хресто-Воздвиженський монастир», «Скорбота» (усі – 1995), «Поцілунок землі», «Осінні вітровії» (обидва – 1996), «Свято-Миколаївський собор у м. Комсомольськ на Полтавщині», «Біла фантазія» (обидва – 1997), «Світ надій» (1998), «Одвічний рух», «Мелодія життя» (обидва – 1999).

Літ.: Бочарова С. Шлях виважених мрій: Анатолію Гонтарю – 70 // ОМ. 2005. № 1.

Ю. О. Самойленко

Стаття оновлена: 2006