Гончар Андрій Петрович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гончар Андрій  Петрович

ГОНЧА́Р Андрій Петрович (15. 07. 1974, Київ) – живописець. Син П. Гончара та Н. Матвієнко, онук І. Гончара. Чл. НСХУ (2003). Закін. Укр. АМ (Київ, 1997; майстерня Ф. Гуменюка). Працював художником в Укрреставрації (1998–2003). Учасник мист. виставок від 1997. Персон. – у Києві (2001). Працює у традиціях укр. сакрал. живопису.

Тв.: «Святі мученики» (1999) та «Св. архангели» (2001) у Михайлів. Золотоверхому соборі, «Пророки» (дзвіниця Софій. собору, 2001), іконостас у Покров. церкві (1996–99) і церкві Богородиці в Пирогощі (1998; усі – Київ), «Євангелісти» в церкві Різдва Христового (с. Бобруйки Козелец. р-ну Черніг. обл.), «Апостоли, святі церкви» в Успен. соборі (Київ; усі – 2002), «Життя Адама і Єви», «Святі, страшний суд» у церкві Різдва Богородиці (2003, с. Вікторівка Маньків. р-ну Черкас. обл.), Андріїв. іконостас в Успен. соборі (2003), купол у церкві Різдва Христового (Київ, 2004); станк. живопис – «В. Литвин» (1996), «Г. Сковорода (Сад божественних пісень)» (1997), «Мамай» (2000), «Гетьман І. Мазепа» (2002).

В. М. Прядко

Стаття оновлена: 2006