Гончар Іван Макарович
ГОНЧА́Р Іван Макарович (14(27). 01. 1911, с. Липʼянка Чигиринського повіту Черкаської губернії, нині Шполянського району Черкаської області — 18. 06. 1993, Київ) — скульптор, живописець, графік, етнограф. Батько Петра, дід Андрія Гончарів. Державна премія України імені Тараса Шевченка (1989). Учасник 2-ї світової війни. Бойові нагороди. Народний художник України (1991). Член Спілки художників України (голова секції скульптури, 1956). Закінчив Київську художньо-індустріальну профшколу (1930; викладачі К. Єлева, В. Климонов), Київський інститут агрохімії та ґрунтознавства (1936). Працював у київських скульптурно-монументальних майстернях (1936–39). Основні роботи — у галузях станкової та монументальної пластики. Вивчав етнографію і народне мистецтво, подорожував Україною. Популяризував українське народне мистецтво і культуру, за що зазнав переслідувань. Один з ініціаторів створення Товариства охорони памʼяток (1966). Учасник республіканських і всесоюзних мистецьких виставок від 1949. Персональні — у Києві (1987, 1992–93). У 1960-і рр. багата хатня збірка творів українського мистецтва, переважно народного, набула великої популярності серед патріотично настроєної молоді, він використовував її у своїх освітніх бесідах з «паломниками», що стало причиною переслідувань та звинувачень у націоналізмі. Скульптурним творам Гончара притаманні сміливе моделювання форми, динамічна композиція; портрети — чітко окреслені характери. Його творчу манеру характеризує мʼяке ліплення з тонким моделюванням, яке збагачує форму світлотінню, створює враження пульсування життя. Видано два випуски (30 сюжетів) листівок «Українські народні типажі в малюнках Івана Гончара» (К., 1990). На основі зібраних Гончарем матеріалів 1993 засновано «Гончара Івана музей» Український центр народної культури. Про нього знято фільм «Соната про художника» (1966, «Укркінохроніка», режисер В. Шкурін). Роботи зберігаються у Національному музеї Т. Шевченка, Національному художньому музеї України, Львівській галереї мистецтв, Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України, Національному музеї історії України, Дніпропетровському художньому музеї, Сумському краєзнавчому музеї, Державній Третьяковській галереї (Москва). Від 1994 проводяться Гончарівські читання. Видано історико-етнографічний мистецький альбом Гончара «Україна й українці» (К., 2006), матеріали для якого він збирав від кінця 1950-х рр. До нього увійшли унікальні історико-документальні фото кінця 19 — середини 20 ст. з різних куточків України.
Додаткові відомості
- Основні твори
- дрібна пластика — «Дід-пасічник» (1965), «Стареча дума» (1969), «Мати» (1971), «Парубок» (1972), «Бабуся з Полтавщини» (1976); пам’ятники — М. Горькому (1956, м. Ялта, АР Крим), К. Білокур (1967, с. Богданівка Яготинського району Київської області), Г. Сковороді (1968, м. Переяслав-Хмельницький Київської області), Т. Шевченку (1963, м. Яготин Київської області; 1964, с. Шешори Косівського району Івано-Франківської області), І. Гонті (1971, с. Гонтівка Могилів-Подільського району Вінницької області), І. Франку (1970, с. Копичинці Гусятинського району Тернопільської області), С. Васильченку (1975, м. Ічня Чернігівської області); композиції — «Рідний край», «Т. Шевченко-художник» (обидві — 1961), «Спогади» (1962), «Т. Шевченко з сестрою» (1963), «І. Гонта перед стратою» (1965), «Вишивальниця» (1968), «Хлібороб» (1972); портрети — А. Малишка (1949), Т. Шевченка (1950), П. Майбороди (1957), М. Старицького (1965), П. Гончара, К. Стеценка (обидва — 1966), І. Франка (1967), автопортрет (1968), Н. Матвієнко (1969), Є. Адамцевича (1971), К. Корольова (1977), Б. Хмельницького (1983), Леся Курбаса (1987); живопис — «Мукачівський монастир», «Жито квітує», «Весна над Сулою», «Замок у Летичеві» (усі — 1958), «Гаївки біля церкви» (1970-і рр.), «Веснянки» (1973), «Весілля на Черкащині» (1974), «Дума про Тараса» (1978); графіка — серії «Дорогами війни», «Солдати мого взводу» (1942–45); тематичні альбоми — «Українські типи і народне вбрання», «Історичні краєвиди та архітектурні пам’ятки України», «Українське вишиття і ткацтво» (1960–80).


