ГОНЧАРЕ́НКО Іван Іванович (17(30). 07. 1908, с. Яблунів Лубен. пов., нині Яблуневе Оржиц. р-ну Полтав. обл. — 05. 06. 1988, Київ) — поет. Член літ. організації «Молодняк» (1927), СПУ (1934). Учасник 2-ї світової війни. Урядові нагороди. Закін. робітфак Харків. ін­ституту с. господарства (1930), Ін­ститут червоної професури (Харків, 1934). Друкуватися почав 1923 у ж. «Молодий більшовик» та г. «Червона Лубенщина». Під час 2-ї світової війни — поет-фронтовик, баталь­йон­ний комісар, спец. кор. армій. газет; ви­ступав із віршами, ста­т­тями, кореспонденціями, присвяч. темі війни. Під час оборони Одеси — військ. кор. на Пд. фронті, у ред. г. «За Родину». Працював ред. вид. «Український робітник» (1933– 35), н. с. Ін­ституту літ-ри (Харків, 1935–37), водночас — зав. Кабінету молодого автора при СПУ (1935–40), у газеті київ. військ. округу «Ленинское знамя» (до 1955); у структурах СПУ (від 1955). Автор поет. зб.: «Друзі» (Х., 1930), «На риштован­ні» (Х.; О., 1931), «Пісні весни» (Х., 1933), «За наше щастя» (К., 1938), «Краю рідний» (Л., 1940), «Одеса, Севастополь» (1944), «На землі оновленій» (1951), «Іду землею рідною» (1956), «Пісні моєї юності» (1958), «На клич життя» (1960), «Літа ідуть» (1968), «Обеліски» (1974), «Кордон» (1976), «Ви­бране: В 2 т.» (1978; усі — Київ); поем «Заручини» (1950), «Дунайська поема» (1953), «Матрос Гайдай» (1956) та ін. Основна тематика — оспівува­н­ня комсомол. юності, соц. пере­творень на селі від­повід­но до приписів рад. ідеології; героїзм воїнів у роки 2-ї світової війни. Пере­клав деякі твори рос., білорус., вірм., азерб., груз., латис., болгар., фін. та ін. поетів. Цими мовами пере­кладено й окремі твори Г.