Гончаренко Іван Іванович
Визначення і загальна характеристика
ГОНЧАРЕ́НКО Іван Іванович (17(30). 07. 1908, с. Яблунів Лубен. пов., нині Яблуневе Оржиц. р-ну Полтав. обл. — 05. 06. 1988, Київ) — поет. Член літ. організації «Молодняк» (1927), СПУ (1934). Учасник 2-ї світової війни. Урядові нагороди. Закін. робітфак Харків. інституту с. господарства (1930), Інститут червоної професури (Харків, 1934). Друкуватися почав 1923 у ж. «Молодий більшовик» та г. «Червона Лубенщина». Під час 2-ї світової війни — поет-фронтовик, батальйонний комісар, спец. кор. армій. газет; виступав із віршами, статтями, кореспонденціями, присвяч. темі війни. Під час оборони Одеси — військ. кор. на Пд. фронті, у ред. г. «За Родину». Працював ред. вид. «Український робітник» (1933– 35), н. с. Інституту літ-ри (Харків, 1935–37), водночас — зав. Кабінету молодого автора при СПУ (1935–40), у газеті київ. військ. округу «Ленинское знамя» (до 1955); у структурах СПУ (від 1955). Автор поет. зб.: «Друзі» (Х., 1930), «На риштованні» (Х.; О., 1931), «Пісні весни» (Х., 1933), «За наше щастя» (К., 1938), «Краю рідний» (Л., 1940), «Одеса, Севастополь» (1944), «На землі оновленій» (1951), «Іду землею рідною» (1956), «Пісні моєї юності» (1958), «На клич життя» (1960), «Літа ідуть» (1968), «Обеліски» (1974), «Кордон» (1976), «Вибране: В 2 т.» (1978; усі — Київ); поем «Заручини» (1950), «Дунайська поема» (1953), «Матрос Гайдай» (1956) та ін. Основна тематика — оспівування комсомол. юності, соц. перетворень на селі відповідно до приписів рад. ідеології; героїзм воїнів у роки 2-ї світової війни. Переклав деякі твори рос., білорус., вірм., азерб., груз., латис., болгар., фін. та ін. поетів. Цими мовами перекладено й окремі твори Г.
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
