Горбовий Володимир

ГОРБОВИ́Й Володимир (30. 01. 1899, м-ко Долина, нині місто Івано-Фр. обл. — 21. 05. 1984, с. Оболо­н­ня Долин. р-ну Івано-Фр. обл.) — громадсько-політичний діяч, право­знавець. З поч. 1-ї світової війни закін. старшин. школу. Від лютого 1917 до травня 1918 служив у австро-угор. армії. Хорунжим стрілец. дивізії брав участь у боях на італ. фронті, де втратив око. Згодом став старшиною УГА. У серпні 1919 у бою під містечком Козятин (нині місто Вінн. обл.) був тяжко поранений. 1920 інтернований у Чехо-Словач­чині. Повернувшись додому, восени 1920 включився до під­піл. боротьби УВО, згодом — ОУН, за що тричі був заарешт. польс. владою (у вересні 1921, жовтні 1922 та жовтні 1933). У 1923 вступив на юрид. факультет Карлового університету в Празі. Водночас навч. у Яґел­лон. університеті в Кракові. 1928 отримав докторат права й від­крив у Долині адвокат. контору (на фасаді — мемор. дошка). Захищав чл. УВО і ОУН на політ. процесах у Варшаві (С. Бандеру, Я. Чорнія і Є. Качмарського; листопад 1935) та Львові (С. Бандеру та І. Равлика; травень–липень 1936). Від вересня 1939 працював у апеляц. суді Кракова, у жовтні того ж року очолив Укр. комітет допомоги біженцям і полоненим. Після роз­колу в ОУН під­тримав С. Бандеру. 1940–41 працював у Комісії держ. планува­н­ня. У березні 1941 — чл. Центр. проводу та Ген. суддя ОУН(б); у червні 1941 — за­ступник голови Укр. нац. комітету. Видавав «Маніфест напередодні війни» — заклик до від­новле­н­ня Укр. держави, яку було проголошено у Львові 30 червня 1941. У липні того ж року заарешт. ґестапо (звільнений у липні 1942 через тяжку хворобу). Пере­їхав до Праги, працював юрисконсультом у Міністерстві земел. справ Чехо-Словач­чини. Влітку 1944 брав участь в установ. зборі УГВР, 1945 очолював референтуру пропаганди Закерзон. проводу ОУН та вів від імені ОУН(б) пере­говори з Армією Кра­йовою про спільну боротьбу з більшовиками. 1947 був ви­даний урядом Чехословач­чини Польщі, яка проголосила Г. воєн. злочинцем за спів­працю з нацистами. 1948 пере­даний рад. спец­службам. 1949 засудж. особливою нарадою Міністерства держ. без­пеки СРСР за «зраду батьківщини» до 25-річ. увʼязне­н­ня у концтаборах, яке від­був повністю в Мордовії та Іркут. обл. (РФ). На поч. 1950-х створив серед вʼязнів під­піл. організацію Укр. нар.-труд. визв. спілка. За свою духовну незламність не був репатрі­йований як іноземець (за указом 1955) і не був звільнений як інвалід (за указом 1956). У 1972 ви­йшов на свободу та був від­правлений у с. Оболо­н­ня, де й помер за незʼясованих об­ставин. Реабіліт. 1993. Автор спогадів «Свобода совісті», які зберігаються у КДБ і досі не ви­дані.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю