Колочава - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Колочава

КОЛОЧА́ВА – село Міжгірського району Закарпатської області. Колочав. сільс. раді підпорядк. села Горб і Мерешор. Знаходиться у сх. частині Верховин. долини, в бас. лівих приток Тереблі, що стіка-ють з Карпат. Ґорґан (Барвінок, Дарвайка, Стримба), за 35 км від райцентру та за 61 км від м. Хуст. Пд.-сх. частина села ме­­жує з Тячів., пд.-зх. – з Хуст. р-нами. Найбільша річка – Коло­­чава. Тер. К. від 1989 входить до складу Нац. природ. парку «Синевир». Пл. 13,8 км2. Насел. 5029 осіб (2001), переважно українці. Засн. у 1-й пол. 15 ст. селянами-втікачами, життя спадкоємців яких зобразив чес. письменник Іван Ольбрахт (тут він прожив 6 р.) у романі «Никола Шугай – розбійник» (Прага, 1933). У 1801 за документами єпископ. візитації у К. було 2 церкви. Село тривалий час входило до складу Трансильван. князівства, від поч. 18 ст. – Австрії (від 1867 – Австро-Угорщина), від квітня 1919 – Румунії, від осені 1919 – Чехословаччини. 1938–44 – під владою гортист. Угорщини. Від 1945 – у межах кордонів УРСР. 1976–92 – смт. У К. – 2 заг.-осв. школи 1–3 ступ., 2 – 1–2 ступ., 2 початк. школи, 3 дитсадки; Будинок культури, б-ка; дільнична лікарня, 2 фельдшер.-акушер. пунк­­ти; відділ. 2-х банків. У 1990-х рр. засн. щоріч. фольк­­лор. фестиваль, на який у серпні приїздить значна кількість чес. туристів. Виходить г. «Нова Колочава». Функціонують музеї: істор.-етногр. Івана Ольбрахта, «Старе село» (скансен), «Колочавська вузькоколійка», «Радян­­ська школа», «Чеська школа». Реліг. громади: 3 – УПЦ МП, 2 – УГКЦ. Діє чол. монастир на честь ікони Божої Матері «Нечаяна ра­­дість» УПЦ МП. Пам’ятка арх-ри – церква Св. Духа (1795). На схилі г. Стримба (1719 м), що височить над селом, щоліта працює школа вівчарства. Гідрол. пам’ят­­ка природи місц. значення – джерела. У селі – понад 50 па­­м’ят. об’єктів. Встановлено па­­м’ятники Т. Шевченку та І. Фран­­ку, погруддя Івана Ольбрахта та О. Духновича, скульптурні композиції «Перло дорогоцінноє», «Ісус Христос», «Колочавський гу­­сак», «Джерело» та ін. За творами Івана Ольбрахта знято х/ф «Марійка невірниця» (1933, реж. В. Ванчура, сценарій К. Нови), «Микола Шугай» (1947, реж. Дж. Крнянський), «Балада бандитові» (1979, реж. В. Сис; усі – Чехословаччина), «Легенда про безсмертя» (Київ. кіностудія ім. О. Довженка, 1985, реж. Б. Савченко), а також д/ф про К. «Я пі­­ду в далекі гори» («Укркіно­хроні­­ка», 1981, реж. В. Стороженко), «Голет у долині» (Чехія, 1995, реж. З. Достал), «Ольбрахт і Колочава» (2008), «Пам’ять і примирен­­ня» (2009; обидва – реж. С. Губський). Серед видат. уродженців – економіст, політ. діяч С. Ар­­жевітін.

Ю. П. Хланта

Стаття оновлена: 2014