Гординський Святослав - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гординський Святослав

ГОРДИ́НСЬКИЙ Святослав (псевд. і крипт.: Юрій Буревій, Іван Палиця, С. Г., с. г., Гор., С. Горд.; 30. 12. 1906, м. Коломия, нині Івано-Фр. обл. – 18. 05. 1993, м. Верона, похов. у Бавнд Бруці, шт. Нью-Джерсі, США) – поет, перекладач, літературний критик, художник, мистецтвознавець. Син Ярослава, брат Богдана-Зиновія, Володимира-Євгена Гординських, Д. Гординської-Каранович, чоловік М. Гординської-Чапельської. Дійс. чл. НТШ (1952). У дитинстві, втративши слух, екстерном здобув середню освіту в Укр. академ. г-зії у Львові (1924). Навч. у мист. школі О. Новаківського, яка була відділом Львів. (таєм.) укр. ун-ту, продовжив освіту в АМ у Берліні (1928) та Модер. академії Ф. Леже в Парижі (від 1929). 1931 повернувся до Львова і став одним з ініціаторів створення Асоціації незалежних українських мистців, був ред. ж. «Мистецтво» та співред. літ.-мист. двотижневика «Назустріч». У 1939 перед вступом у Львів рад. військ переїхав до Кракова, де працював літ.-мист. ред. «Українського видавництва». Після 2-ї світ. війни перебував у таборах для переміщених осіб у Мюнхені, згодом (1949) переселився до США (м. Верона). Автор поет. зб. «Барви і лінії» (1933), «Буруни» (1936), «Слова на каменях» (1937), «Вітер над полями» (1938), «Легенди гір», «Сім літ» (обидві – 1939; усі – Львів), «Сурми днів», «Перший вал» (обидві – 1941), «Вибрані поезії» (1944; усі – Краків), «Вогнем і смерчем» (1947), «Поезії» (1989; обидві – Мюнхен), «І перемови барв, і динамічність ліній» (Л., 1990) та ін. Ранні поезії Г. позначені, з одного боку, впливом модерніст. течій, зокрема франц. «парнасизму», а з ін. – укр. неокласики та неоромантизму, причому зі зміцненням другої тенденції. Романт. начало повернуло поезію Г. обличчям до сучасності. Так, у «римських елегіях» зб. «Слова на каменях» автор не просто споглядає пам’ятки старовини, а прагне видобути з них уроки «державної науки», «плекає в серці мармур свого Риму». Рим постає тут, як і в поезії Є. Маланюка, втіленням державотворчих засад. Вірші воєн. та повоєн. років сповнені апокаліпт. настроїв і водночас антич. рівноваги, що дихає вічністю. У творчому доробку Г. важливе місце посідають поет. переклади. Представлені різні епохи і стилі: античність, класицизм, романтизм, модернізм (Горацій, Овідій, Мікеланджело, Ф. Війон, В. Шекспір, А. Шеньє, Дж. Байрон, Й. Ґете, К. Рилєєв, Ш. Бодлер, П. Верлен, Е. По, Р.-М. Рільке та ін.). Перекладацька практика поєднана з дослідницькою, що особливо виявляється у перекладі «Слова о полку Ігоревім» (Л., 1936; Філадельфія, 1950), в якому Г. запропонував власне тлумачення деяких темних місць («зелена паполома», «синє вино» та ін.), підкріплене відомостями з різних галузей знань. У перекладі творів франц. поета 15 ст. Ф. Війона важливо було знайти укр. еквіваленти злодійських жаргонізмів, натяків, підтекстів, що в багатьох випадках інтерпретаторові вдалося («Ф. Війон. Твори», Нью-Йорк, 1971). У 1961 в Нью-Йорку Г. видав антологію перекладів «Поети Заходу», 1977 у Києві – поезії і переклади «Колір і ритм». Літературознав. доробок Г. охоплює проблеми давньої («Слово о полку Ігоревім»), нової та новіт. літ-р. Жодна помітна подія літ. життя як міжвоєн. періоду в Галичині, так і повоєнного в еміграції не пройшла повз його увагу. Проблематика досліджень – динаміка літ. процесу 20 ст., взаємодія стильових течій, орг-ція поет. мовлення («Український вірш», Мюнхен, 1947), риси індивід. стилю; у полі зору – творчість Миколи Хвильового, Є. Маланюка, Т. Осьмачки, Б. Лепкого, М. Зерова, Б.-І. Антонича, В. Лесича та ін. 2004 у Львові вийшла книга Г. «На переломі епох: Літературознавчі статті, огляди, есеї, рецензії, спогади, листи» (упорядник та автор передмови «Міст над глибинами часу» – Р. Лубківський). Плідною була діяльність Г. у царині мист. творчості. Він визнаний художник-монументаліст, іконограф та книжк. графік. Учасник виставок укр. графіки у Варшаві (1932), Берліні (1933), Римі (1938); груп. виставок укр. митців – у США і Канаді. Малював пейзажі («Ранок», «Гірський пейзаж», «Над Дніпром»), побут. сцени та нар. одяг («Стара гуцулка», «Козак Мамай», «Гуцульське весілля», «Сільська дівчина»), плакати; розписав багато храмів у Європі та Америці. Дослідження Г. «Микола Глущенко» (Л., 1934), «Тарас Шевченко – маляр» (Краків, 1942), «Павло Ковжун. 1896–1939» (Краків; Л., 1943), «Introduction to Archipenko: Fifty Creative Years, 1908–1959» («Вступ до Архипенка: П’ятдесят творчих років, 1908– 1959», Нью-Йорк, 1960), «Українська ікона 12–18 ст.» (Філадельфія, 1973 – укр. та англ. мовами; нім. переклад – Мюнхен; Ґрац, 1981) стали поміт. внеском в укр. мистецтвознавство, зокрема в дослідження тих явищ, які були заборонені комуніст. режимом. Монографія про укр. ікону стимулювала дослідж. укр. сакрал. мист-ва в рад. Україні. Авторитет Г. сприяв утвердженню у світ. мистецтвознавстві «українськості» ікони періоду Київ. Русі, твореної на укр. етніч. теренах. Окремої уваги заслуговує мистецтвознавча діяльність Г.

Літ.: Рудницький М. Маємо нового поета // Діло. 1933, 16 груд.; Державин В. Войовничий неокласицизм Святослава Гординського // Укр. трибуна. Мюнхен, 1947, 26 жовт.; Бойчук Б., Рубчак Б. Святослав Гординський // Координати. Антологія сучас. укр. поезії на Заході. Т. 1. Нью-Йорк, 1969; Мушинка М. Титан української науки і культури // Дукля. 1993. № 5; «Навала форм, і почувань, і слів...» // Ільницький М. У фокусі віддзеркалень. Л., 2005; Слабошпицький М. Львівський маестро Святослав Гординський // Київ. 2005. № 7–8; Святослав Гординський // «Вітчизна». 2006. № 3–4.

М. М. Ільницький

Як мистецтвознавець Г. понад 50 р. відігравав одну з провід. ролей в укр. мист. процесах, надаючи їм організац., естет. та ідей. спрямованості. Перебуваючи з весни 1929 у Парижі, він встановив контакти з укр. митцями, які прибули до міста раніше, ознайомився з їхніми творами. Статтею «Українські малярі в Парижі» («Нові шляхи», 1929, № 7) Г. уперше задекларував свій талант критика і мистецтвознавця, привернув увагу громадськості новою гранню свого таланту. Повернувшись з Парижа у Львів, багато зусиль докладав для налагодження видавн. діяльності Асоц. незалеж. укр. мистців. У виданій 1932 на високому поліграф. рівні кн. «Екслібріс» Г. вмістив ст. «За новий екслібріс», де чітко з’ясував підвалини, на яких будується нове графічне мист-во, а у редагованому ним ж. «Мистецтво» (1932, № 1) під псевдонімами Парижанин і С. Бойко надрукував рецензії на кн. «Deux ans à Constantinopla» («Два роки в Константинополі», Париж, 1930) О. Грищенка та «Нові течії в малярстві» (Х., 1931) Р. Кутепіва. У цьому ж журналі (1935, № 1) надрукував аналіт. статтю про творчість італ. митця М. Тоцці, з яким він познайомився у Парижі. Нагромаджені Г. спостереження над процесами розвитку зх.-європ. мист-ва в цілому і творчістю укр. митців зокрема опубліковано згодом як монограф. нариси («Микола Глущенко», Л., 1934; «Крук– Павлось–Мухин – три українські різьбарі», Мюнхен, 1947; «Петро Андрусів», Нью-Йорк; Рим, 1981), а також численні мист. розвідки, огляди, портрети, вступ. статті до каталогів. У ґрунтов. монограф. дослідж. «Павло Ковжун. 1896–1939» (Краків; Л., 1943) автор відкрив чимало невідомих сторінок з життєвого й творчого шляху видат. митця, дав характеристику його багатогран. діяльності. Від 40-х рр. більшість каталогів збірних і персон. виставок виходили з передмовами Г. У вступ. частині до «Каталогу Альманаху ІІІ виставки Спілки праці українських образотворчих мистців 1942 року» (Л., 1943) він ґрунтовно дослідив шляхи розвитку укр. мист-ва, дав характеристику видат. мист. постатей, гуртків і об’єднань – не тільки на рідних землях, а й за кордоном. Ця праця засвідчила високий рівень мистецтвознав. думки автора. Прибувши до США, Г. разом з ін. митцями організував Об’єднання мистців українців в Америці, яке розгорнуло велику виставк. діяльність. Серед рецензій, огляд. статей дослідника цього періоду особл. місце займає публікація «Люди, ідеї, твори: 50 років українського образотворчого мистецтва» (зб. «Слово», Нью-Йорк, 1968, № 3), в якій початок новіт. укр. образотворчого мист-ва Г. виводить з часу заснування у грудні 1917 Київ. АМ. Роздуми Г. про складні шляхи розвитку укр. рад. мист-ва базувалися на доклад. ознайомленні з працями, статтями і доповідями М. Скрипника, І. Врони, А. Хвилі та ін. парт. і держ. діячів. Підневільному станові укр. мист-ва в умовах тоталітаризму Г. протиставляє мист-во діаспори, що дало низку видатних постатей у різних ділянках мист. творчості («Мистецтво еміґрації і мистецтво в Україні» // «Свобода», 1961, 18, 21 лют.). Упродовж всього життя він спростовував хибні твердження зарубіж. дослідників про давню укр. культуру як невід’ємну складову російської, погляд на мист-во Київ. Русі крізь «російські окуляри», зарахування до рос. мист-ва всього, що знаходилося під рос. домінацією. В англомов. ст. «Про одну історію російського мистецтва», надрукованій у нью-йорк. «The Ukrainian Quarterly» (1969, № 3), Г. дав чітке роз’яснення, у чому полягає відмінність давньої укр. і рос. культур. традицій. Того ж року у Римі надрукована його монографія «Українські церкви у Польщі, їх історія, архітектура і доля». А своїм капітал. дослідж. «Українська ікона 12–18 ст.», надрукованим трьома мовами (укр., англ. та нім.), Г. відкрив світові високий рівень давнього укр. мист-ва, твореного на укр. етніч. землях, спонукав комуніст. владу в Україні зняти заборону на видання аналог. досліджень, які невдовзі вийшли у світ. Серед мистецтвознав. заслуг Г. – вивчення творчості О. Архипенка, зокрема й у контексті світ. мист-ва. У монографії «Introduction to Archipenko: Fifty Creative Years, 1908–1959» («Вступ до Архипенка: П’ятдесят творчих років, 1908–1959», Нью-Йорк, 1960) він відкрив громадськості світу глибокий зв’язок скульптора з прадавньою культурою рідної йому укр. землі. Саме завдяки Г. в історію світ. мист-ва вкарбоване ім’я О. Архипенка як геніального українця. Не догматизуючи канонізов. естет. норм, дослідник обстоював думку, що мист-во народу багатогранніше за будь-який окремий мист. напрямок, стиль, що кожна творча індивідуальність має право обирати власну дорогу в мист-ві, реалізувати свій творчий потенціал в тій манері, яка їй найближча, без огляду на панівні модні течії та напрями. У вступ. статті до альбому «Віктор Цимбал. Маляр і графік» (Нью-Йорк, 1972) Г. визначив його місце в укр. мист-ві, охарактеризував особливості творчості. Також високо оцінив талант О. Грищенка, який у творчій манері еволюціонував від кубізму до експресіонізму. У полеміці з Ю. Соловієм, що велася на сторінках ж. «Сучасність», послідовно обстоював позицію, що укр. мист-во повинно бути і модерне, і національне – кредо всього життя Г.-митця і критика. Він став на захист укр. мист-ва, заснованого на традиціях укр. іконопису. Чимало уваги присвятив викриттю застій. явищ в укр. рад. мист-ві («До проблеми соцреалізму в мистецтві України» // «Свобода», 1963, 22, 23, 26 берез.). Критику і осуд Г. викликала низькопробна, масова культура, що заполонила США та активно поширювалася в Європі. У публікаціях («Бездоріжжя нового американського мистецтва» // «Київ», Філадельфія, 1955, № 3; «29 бієнале у Венеції» // «Укр. літ. газета, Мюнхен, 1958, ч. 11) він наголошував, що під маскою модер. мист-ва часто ховається бездарне ремісництво, мазанина, які є загрозою для культури, духовності. Г. вважав, що абстрактне мист-во таке ж вихолощене, як матем. формула чи алгебричне рівняння, в яких годі шукати індивід. почуття та ідеї. На 29-му бієнале у Венеції його вразили холодні тех. конструкції у малярстві й скульптурі, що підмінили собою дух ладу, вдумливу композиц. побудову, вибагливість зіставлення форм та кольору. У час нівеляції нац. культур під тиском глобалізму полемічні думки Г. зберегли свою актуальність. Автор численних статей в ЕУ, заміток, рецензій, істор. оглядів у г. «Свобода», ж. «Сучасність» та ін. період. і неперіод. виданнях. 2005 у Києві вийшла книга спогадів, портретів, нарисів Г. «В обороні культури» з передмовою Б. Гориня («З думою про модерне українське мистецтво»). 2006 в Україні на держ. рівні відбулося святкування 100-річчя з дня народження Г., зокрема у грудні в Нац. музеї у Львові проведено виставку «Грані творчості: рання графіка, літературно-критичний спадок», присвяч. цій події.

Літ.: Певний Б. Речник українського мистецтва // Сучасність. 1987. № 2; Торжецька М. Святослав Гординський: Українець ренесансу // Терем. 1990. № 10.

Б. М. Горинь

Стаття оновлена: 2006