Гординський (Гординський-Антонович) Ярослав Дмитрович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гординський (Гординський-Антонович) Ярослав  Дмитрович

ГОРДИ́НСЬКИЙ (ГОРДИНСЬКИЙ-АНТОНО́ВИЧ) Ярослав Дмитрович (крипт.: Я. А. Г., Яр. Горд., Г-й, Я. Г.; 22. 07. 1882, с. Шкло, нині смт Яворів. р-ну Львів. обл. – 29. 10. 1939, Львів) – літературознавець, славіст, письменник. Батько Богдана-Зиновія, Володимира-Євгена, Святослава Гординських, Д. Гординської-Каранович, дід Я.-Р. Гординського та М. Гординської-Крамарчук. Д-р філології (1910). Дійс. чл. НТШ (1914). Походить із родини священика. Після закінчення Львів. академ. г-зії (1900) навч. у Віден. та Львів. ун-тах (1900–04; учень В. Яґича та К. Студинського). Працював учителем укр. мови і літ-ри Коломий. г-зії (1905–12), а з переїздом до Львова у 1912 – Укр. академ. г-зії (до 1938), на поч. 20-х рр. був проф. Львів. (таєм.) укр. ун-ту. Чл. кількох комісій ВУАН у Києві, дійс. чл. Богослов. наук. т-ва у Львові (1925). Сфера наук. зацікавлень Г. – історія укр. літ-ри від давнини до сучасності. Ще в студент. роки написав працю «Іван Гушалевич і його наукова діяльність» (Л., 1905). Наук. вартість мають базовані на архів. матеріалах дослідж. «Уривок псалтира ХІІІ–ХІV ст.» (1912), «Слідами старої української культури й зв’язків української літератури з ренесансом ХVI–XVIII ст.» (1924), «З української драматичної літератури XVII–XVIII ст.: Тексти й замітки» (1930; усі – Львів) та ін. Він не тільки знайшов рукописи невідомих драм. творів, а й вписав укр. драму 17–18 ст. у заг.-європ. літ. контекст. Докладно проаналізувавши трагікомедію Ф. Прокоповича «Владимир», дійшов висновку, що вона відбивала найновіші тенденції у тогочас. європ. драматургії, виникнувши «під впливом цілого ряду літературних устремлінь, з якими довелося стрічатися в часі його (Ф. Прокоповича) довголітніх студій. Його живий ум приймав ті ріжні літературні впливи й витворив собі свій артистичний світ, у котрому знайшла вираз його сильна й енергічна індивідуальність» («Зап. НТШ», 1924, т. 130). Низка розвідок Г. присвяч. літ-рі 19 і 20 ст., серед них: «Невідомі писання Маркіяна Шашкевича» (Коломия, 1911), «До біографії й характеристики Миколи Устияновича» (Л., 1911) та ін. У найбільшому за обсягом дослідж. «Літературна критика підсовєтської України» (Л.; К., 1939) подано широку панораму становлення і розвитку літ. напрямів і течій в Україні 20–30-х рр. 20 ст. та їх теор. осмислення, занепад літ. процесу внаслідок сталін. репресій. Праця, написана на основі великої кількості джерел, була опублікована перед самим вступом до Львова рад. військ, тираж її спалено біля друкарні НТШ, врятовано лічені екземпляри. Значну увагу Г. приділив проблемі худож. перекладу. У розвідці «Кулішеві переклади драм Шекспіра» (Л., 1928) йдеться про труднощі, які мусила перебороти ідея присвоєння укр. літ-рою вершинних явищ світового письменства, оскільки, як вважав, напр., М. Костомаров, освічений укр. читач може познайомитися з цими явищами в рос. перекладах. У дослідженні Г. (понад сто сторінок друк. тексту) проаналізована редактор. праця І. Франка над підготовкою Кулішевих перекладів до друку, завдяки чому тексти зарясніли природними для українця фразеологізмами, підтекстами, грою слів тощо. Проблема перекладу поєднана з проблемою взаємин літ-р, контакт. і типолог. зв’язків та спорідненостей. У цьому аспекті інтерес викликають порівнял. характеристики Т. Шевченка і З. Красінського («Т. Шевченко і Ж. Красіцький», Л., 1917), перегуки драм. творів С. Виспянського і В. Пачовського («Станіслав Виспянський і Україна» // «Зап. НТШ», 1937, т. 155) тощо. Керуючись порівнял. методологією, учений іноді перебільшував роль впливів ін. літ-р на творчість укр. письменників. Виступав Г. і як письменник (опублікував 1902 в г. «Руслан» поезії «Ідилля», «Рожа», «Весна», видав зб. оповідань «Розведені», 1903; «Різник», 1905; «Чорний хліб», 1908), мемуарист. Перекладав Й. Ґете, Г. Гайне та В. Шекспіра («Сон літньої ночі»). Листувався з І. Франком, написав спогади «До літературно-наукової діяльності І. Франка в 1912–13 рр.» // «Україна», 1930, кн. 41. Його перу належить також розвідка «Сучасне франкознавство (1916– 1932)» (Л., 1933).

Пр.: Причинки до студій над «Енеїдою» І. Котляревського. Ч. 1. Коломия, 1907; Віденська греко-католицька духовна семінарія в рр. 1852–1855. Л., 1913; До історії культурного й політичного життя в Галичині у 60-х рр. ХІХ віку. Л., 1917; Келестин Скоморівський і його літературна діяльність. Л., 1919; «Милость Божія», українська драма з 1728 р. // Зап. НТШ. 1925. Т. 135–136; Акад. К. Студинський. Л., 1929.

Літ.: Сімович В. Науковець, критик, літературознавець // Наші дні. 1942. Ч. 12; Ярослав Гординський // Ювілейна книга Укр. академ. г-зії у Львові. Філядельфія; Мюнхен, 1978; Гординський С. Спогади проф. Ярослава Гординського про Українську академічну гімназію у Львові // Там само. Ч. 3. Філядельфія; Л., 1995; Ільницький М. Вони творили академічну атмосферу // Академ. г-зія у Львові. Історія і сучасність. Л., 1999.

ДА: ЛНБ ім. В. Стефаника НАНУ. Відділ рукописів. Ф. 1, оп. 1, спр. 726, 894; Ф. 9, спр. 224, 638, 639; Ф. 11, спр. 973; Ф. 29, спр. 767; Ф. 34, спр. 151; ЦДІА України у Львові. Ф. 309, оп. 1, спр. 343; Ф. 384, оп. 1, спр. 34, 42, 52, 55, 59, 69; НБУВ НАНУ. Відділ рукописів. Ф. ІІІ. Од. зб. 44252–44256.

М. М. Ільницький

Стаття оновлена: 2006