Гордон Ізмаїл Борисович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гордон Ізмаїл  Борисович

ГОРДО́Н Ізмаїл Борисович (27. 12. 1922, м. Бахмут, нині Артемівськ Донец. обл.) – поет. Чл. НСПУ (1974). Учасник 2-ї світ. війни. Бойові нагороди. Освіта середня. Працював токарем, шліфувальником, лісорубом, зав. клубу. 1950–71 – маляр Одес. судноремонт. з-ду. Друкується від 1955. Пише рос. мовою. Осн. теми творчості Г. – 2-а світ. війна, її окопна солдат. правда, велич людини. Його поезіям характерні пластичність образів, яскравість асоціат. символіки.

Тв.: Приморская улица. 1961; Моим землякам. 1965; Диалог. 1968; Палуба. 1972; Тамариск. 1977; И сердце било в набат. 1980; Берег Отрады. 1982; Солдатский хлеб. 1984; Ближние мельницы. 1988 (усі – Одеса); Стихотворения. К., 1989; Баллада о зеркалах. Москва, 1993; Избранное. Москва, 2003.

Літ.: Сушинський Б. Осмислюючи людяність і вічність // Письменники Одещини на межі тисячоліть. О., 1999; Ізмаїл Борисович Гордон: Біобібліогр. покажч. О., 2002.

А. С. Глущак

Стаття оновлена: 2006