ГОРЕ́ЦЬКИЙ Петро Йосипович (24. 11(06. 12). 1888, с. Мутин, нині Кролевец. р-ну Сум. обл. — 16. 08. 1972, Київ) — мово­знавець. Кандидат філологічних наук (1946). Закін. Глухів. гімназію (нині Сум. обл., 1908), Київ. університет (1914). Учителював. Від 1919 працював у системі АН УРСР: 1920–26 — спів­робітник Комісії з укла­да­н­ня «Словника живої української мови», від 1926 (з пере­рвою) — в Ін­ституті мово­знавства (1930–63 — старший науковий спів­робітник), 1935–41 — у видавництві АН. Одночасно 1920–28 викладав на Пед. курсах ім. Б. Грінченка. Досліджував про­блеми лексикології та лексико­графії української літературної мови. Автор низки статей, у яких без­під­ставно критикував укр. мово­знавців, зокрема О. Курило, М. Гладкого та ін., за «націоналістичні пере­круче­н­ня», ухиля­н­ня від збігів подібних явищ в рос. та укр. мовах. Разом з І. Шалею під­готував під­руч. «Українська мова: Практ.-теор. курс» (1926), який витримав 8 ви­дань; спів­автор «Курсу сучасної української літературної мови: У 2 т.» (т. 1, 1951) та «Курсу історії української літературної мови: У 2 т.» (т. 1, 1958), автор моно­графії «Історія української лексико­графії» (1963) та багатьох статей з теорії та історії укр. словникарства. Г. брав участь в укла­дан­ні й редагуван­ні 6-том. «Українсько-російського словника» (1953–63) та 11-том. «Словника української мови» (1970–80; Державна премія СРСР, 1983), зокрема його першого тому. Усі за­значені праці ви­дані у Києві.