Горленко Василь Петрович

ГО́РЛЕНКО Василь Петрович (псевд. і крипт.: В., Глаголь, Черкасин, Г-ко, В. Г. та ін.; 01(13). 01. 1853, с. Ярошівка Прилуц. пов. Полтав. губ., нині Українське Талалаїв. р-ну Черніг. обл. — 14(27). 04. 1907, С.-Петербург, похов. у рідному селі) — літературо­знавець, мистецтво­знавець, фольклорист та етно­граф. Навч. у Полтав. гімназії, Ніжин. ліцеї та Сорбон­ні. Друкувався у рос. періодиці (г. «Голос», «Молва», «Рус­ское обозрение», ж. «Всемирная ил­люстрация», зб. «Рус­ский архив»); у франц. г. «Figaro» подав ві­домості про рукописи рос. повістей Т. Шевченка, на­друкував кілька уривків з них у г. «Труд» (1881–82). Від 1882 — спів­роб. ж. «Кіевская старина»: ви­ступав зі ста­т­тями з питань укр. літ-ри, мистецтва, історії, етно­графії, друкував художні пере­клади російською мовою, зокрема оповіда­н­ня Ю. Федьковича «Лелії могила, або Довбушів скарб», «Дні­прові кручі». Від 1897 — у С.-Петербурзі: спів­роб. г. «Новое время». Уклав альбом «Гоголь на Родине» (К., 1902). Досліджував творчість М. Макаровського, Г. Квітки-Основʼяненка, І. Манжури, Панаса Мирного, І. Франка, В. Боровиковського, Д. Левицького, Г. Любистка, І. Кравченка, Ю. Пере­пелиці. Був у дружніх стосунках із М. Костомаровим, П. Мартиновичем, М. Заньковецькою, Панасом Мирним, Б. Грінченком. За політ. по­глядами належав до пред­ставників старого малорос. дворянства консе­рватив. спрямува­н­ня. Архів Г. зберігається в Ін­ституті літ-ри НАНУ та НБУВ.

Завантажити статтю