Гормони

ГОРМО́НИ (від грец. ὁρμάω — рухаю, збуджую) — специфічні біо­логічно активні речовини, що виробляються ендокрин­ними залозами і виділяються без­посередньо в кров або лімфу. Термін за­пропонував Е.-Г. Старлінґ 1902. Ві­домо бл. 40-а Г. людини та тварин. Для них характерні висока біол. активність (10^-12–10^-7 М), ди­стантність дії, при­скорений процес руйнува­н­ня. Осн. функція Г. — регуляція діяльності окремих органів і систем та організму в цілому. За типами клітин. регуляції роз­різняють телекрин­ний (діє на від­далені від місця свого синтезу мішені), паракрин­ний (синтезується клітинами одного типу, діє на роз­ташовані поряд клітини ін. типу, що мають рецептори (специфічні білки) до нього), аутокрин­ний (секретується клітинами зовні, діє через спеціаліз. рецептори на клітини того ж типу), інтракрин­ний (виробляється в клітині, діє всередині неї через специфічні рецептори) Г. Звʼязок між нерв. і ендокрин. системами забезпечує гіпоталамус. Його Г. (рилізинг-фактори) регулюють секрецію т. зв. тропних Г. гіпофіза, а остан­ні — виділе­н­ня периферич. залозами (статевими, корою наднирк. залоз тощо) Г., що здійснюють регулятор. вплив без­посередньо на органи-мішені. Функціонува­н­ня ендокрин. системи забезпечують механізми як прямого, так і зворот. звʼязку. Надмірний вміст Г. в крові гальмує, а недо­статня кількість — стимулює його виділе­н­ня залозою. За хім. будовою Г. поділяють на 3 групи: поліпептиди і білки (інсулін і більшість Г. гіпофіза), похідні амінокислот (тироксин, три­йодтиронін, біо­ген­ні аміни), стероїди (Г. кори наднирк. і статевих залоз). До осн. залоз внутр. секреції і їхніх Г. від­носять: гіпофіз (пере­дня частка виділяє адренокортико-, тирео-, соматотропний, фолікулостимулюючий, лютеїнізуючий Г. та пролактин, середня — меланоцитостимулюючий Г., задня — окситоцин, вазо­пресин), наднирк. (мозк. речовина виділяє адреналін та норадреналін, кора — кортизол, кортикостерон, альдостерон, 11-оксиандростендіон, прогестерон), статеві (сімʼяники — тестостерон, андростендіон, де­гідроепіандростерон, яєчники — 17 β-естрадіол, естріол, естрон, прогестерон), щитоподібна (тироксин, три­йодтиронін, кальцитонін), паращитоподібні (паратгормон), під­шлунк. (інсулін, глюкагон). В окрему групу виділяють нейрогормони — біо­логічно активні речовини, що виробляються нейросекретор. клітинами. Вони регулюють діяльність внутр. органів і ЦНС. За хім. будовою нейрогормони — пептиди (рилізинг-фактори, що виділяються гіпоталамусом) і біо­ген­ні аміни (адреналін та норадреналін, що виробляються мозк. шаром наднирк. залоз). Ключову роль у реалізації дії цих Г., що звʼязуються з мем­бран. рецепторами, ві­ді­грають вторин­ні посередники — цикліч. аденозинмонофосфат, цикліч. гуанозинмонофосфат, іони кальцію, інозитолтрифосфат, діацилгліцерин. Під впливом вторин. посередників активуються протеїнкінази А чи С, що призводить до фосфорилюва­н­ня й активації ферментів, білків ядер. хроматину, екс­пресії геному. За сучас. трактува­н­ням, ефект Г. завжди опосередкований не одним, а декількома месенджерами, які є частками цілісної системи. Крім того, в тканинах утворюється низка актив. сполук — регуляторів місцевої дії (гістамін, серотонін, простагландини, гастрин, гепарин, секретин, лептин та ін.), які називають пара-, або гістогормонами і обʼ­єд­нують в групу т. зв. гормоноїдів. Г. беруть участь у всіх найважливіших процесах жит­тєдіяльності організму: зро­стан­ні і роз­витку, диференціюван­ні тканин, формуван­ні ре­продукт. функції, адаптації до змін умов довкі­л­ля, під­тримці гомео­стазу. Надмірне або недо­статнє їхнє виділе­н­ня спричиняє ендокрин­ні захворюва­н­ня. У без­хребетних тварин Г. (ювенільні, екдизони тощо) здійснюють контроль таких найважливіших фаз онтогенезу, як метаморфоз і статеве роз­множе­н­ня. Процеси росту у рослин забезпечують фітогормони.

Завантажити статтю