Городище - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Городище

ГОРОДИ́ЩЕ – селище міського типу Перевальського району Луганської області. Знаходиться на р. Біла (притока Лугані, бас. Сівер. Дінця), за 54 км від обл. центру, за 20 км від райцентру та за 6 км від залізнич. ст. Фащівка. Має автобусне сполучення з рай. та обл. центрами. Пл. 9,5 км2. Насел. 3313 осіб (2001, складає 91,5 % до 1989), переважно росіяни та українці. Виникнення Г. пов’язано з розколом Церкви, виклик. реформою патріарха Никона 1653–56. Старообрядці, відстоюючи власні реліг. обряди, переселилися з Москви та Підмосков’я на тер. сучас. с-ща. Спочатку поселення мало назву Біленьке (від назви річки). У 60–70-і рр. 17 ст. поселення монастир. типу (укріплений скит – городище) вже нараховувало 150–200 дворів. Протягом 18 ст. ще прибули старовіри із Черніг., Моск. та Курської губ. Чергове поповнення городищани отримали в 30-х рр. 18 ст., коли прибула група біженців, яка складалася переважно з кріпаків підмоск. маєтків фаворита імператриці Анни Іванівни Е. Бірона. У відкритих 1808 шахтах розроблялись поклади кам’яного вугілля та заліз. руди. 1825 побл. Г. провозили тіло царя Олександра І, який помер у Таганрозі, 1859 – полоненого славет. борця за незалежність Дагестану і Чечні Шаміля. У ході воєн. дій 1918–20 влада неоднораз. змінювалася. Жит. зазнали сталін. репресій. Від липня 1942 до вересня 1943 – під нім.-фашист. окупацією. Від 1964 – смт. Корисні копалини: кам’яне вугілля, залізна руда, пісковики, глина та суглинки. Працюють с.-г. ТОВ «Зоря», агрофірма «Інтоагро». Є заг.-осв. школа, музей історії книги, істор.-краєзнав. музей, амбулаторія, Будинок культури. Для духов. потреб прихожан діє Успено-Покров. церква (1746), є реліг. громади євангел. християн. На тер. Городищен. селищ. ради знаходиться 4 брат. могили рад. воїнів, які загинули під час 2-ї світ. війни. Побл. Г. виявлене скіф. поселення 6–3 ст. до н. е., знайдені рештки залізоплавил. печей 9–11 ст. Серед видат. уродженців – економіст, соціолог Ю. Канигін. У селищ. церкві служив Патріарх всієї Русі по старообрядн. конфесії (від 1940) о. Філат.

В. А. Обухов

Стаття оновлена: 2006