Горська Алла Олександрівна

Визначення і загальна характеристика

ГО́РСЬКА Алла Олександрівна (18. 09. 1929, м. Ялта, нині АР Крим — 28. 11. 1970, м. Васильків Київ. обл., похована у Києві) — живописець і громадська діячка. Дочка О. Горського, дружина В. Зарецького. 1933–43 мешкала у Ленін­граді (нині С.-Петербург). Закінчила Республіканську середню художню школу ім. Т. Шевченка (1948), Київський художній ін­ститут (1954). Активна учасниця національно-культурного руху українського інтелігенції (1960-і рр.). Одна з організаторів Клубу творчої молоді «Сучасник» (1959–64). Від 1962 брала участь у русі дисидентів, за що 1964 від­рахована зі складу СХУ. Разом із В. Симоненком і Л. Танюком 1962–63 від­крила місця похова­н­ня роз­стріляних органами НКВС громадян на Лукʼянівському і Васильківському цвинтарях та у Биківні. Тема боротьби з тоталітаризмом та русифікацією України зна­йшла втіле­н­ня у станкових творах, зокрема у вітражі «Т. Шевченко. Мати» (1964, спів­авт.), за що була під­дана пере­слідува­н­ням: вітраж, змонтований у головному корпусі Київського університету, був ро­зі­браний і знищений адміністрацією як «ідейно ворожий». Від 1965 ви­ступала проти масових арештів української інтелігенції; під­писала низку заяв і листів-протестів до керівництва КПРС і радянського уряду. Проти Горської почалися адміністративні ре­пресії. Її конфлікт з тодішньою владою скінчився убивством мисткині за незʼясованих об­ставин. Після роз­паду СРСР органи прокуратури і без­пеки України, не­зважаючи на вимоги громадськості, не оприлюднили інформацію про загибель Горської. 1995 у Києві на будинку по вул. І. Рєпіна (нині Терещенківська), № 25, де колись мешкала мисткиня, та у Василькові на вул. Юних комунарів (нині Алли Горської), № 8, де вона загинула, встановлено меморіальні дошки. На Національній кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка 2001 знято д/ф «Алла Горська» (режисер-по­становник О. Левченко).

Тв.: живопис — «Припʼять. Паром», «Хліб», «Абетка» (усі — 1960–62); порт­рети — батька (1961), сина, Б. Антоненка-Давидовича, Є. Сверстюка, І. Світличного, В. Симоненка, Л. Танюка, «Автопорт­рет» (усі — 1962–65); ескізи до ви­став — «Ніж у сонці» за поемою І. Драча, «Отак загинув Гуска» за М. Кулішем, «Правда і кривда» за М. Стельмахом (1963); мозаїки — «Жінка-птах» (1965), «Прометей» (1966; обидві — у Донецьку), «Вітер» (1967, Київ), «Вугільна квітка» (1968), «Прапор пере­моги» (1969; обидві — Краснодон Луган. обл.; усі — спів­авт.).

Літ.: Білокінь С. Смерть Алли Горської // ОМ. 1992. № 4; Білокінь С. Жизнь и смерть А. Г. // Червона калина. 1994. № 22–24, 1995. № 1–2; Касьянов Г. Не­згодні: Українська інтелігенція в русі опору 1960–1980-х років. К., 1995; Алла Горська. Червона тінь калини: Листи, спогади, стат­ті. К., 1996; Танюк Л. Парастас: Іван Світличний, Алла Горська, Володимир Глухий, Марʼян Крушельницький. К., 1998.

В. В. Овсієнко, М. М. Хомляк

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю