Горська Алла Олександрівна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Горська Алла  Олександрівна

ГО́РСЬКА Алла Олександрівна (18. 09. 1929, м. Ялта, нині АР Крим – 28. 11. 1970, м. Васильків Київ. обл., похов. у Києві) – живописець і громадська діячка. Дочка О. Горського, дружина В. Зарецького. 1933–43 мешкала у Ленінграді (нині С.-Петербург). Закін. Респ. середню художню школу ім. Т. Шевченка (1948), Київ. худож. ін-т (1954). Активна учасниця нац.-культур. руху укр. інтелігенції (1960-і рр.). Одна з організаторів Клубу твор. молоді «Сучасник» (1959–64). Від 1962 брала участь у русі дисидентів, за що 1964 виключена зі складу СХУ. Разом із В. Симоненком і Л. Танюком 1962–63 відкрила місця поховання розстріляних органами НКВС громадян на Лук’янів. і Васильків. цвинтарах та у Биківні. Тема боротьби з тоталітаризмом та русифікацією України знайшла втілення у станк. творах Г., зокрема у вітражі «Т. Шевченко. Мати» (1964, співавт.), за що була піддана переслідуванням: вітраж, змонтований у гол. корпусі Київ. ун-ту, був розібраний і знищений адміністрацією як «ідейно ворожий». Від 1965 виступала проти мас. арештів укр. інтелігенції; підписала низку заяв і листів-протестів до кер-ва КПРС і рад. уряду. Проти Г. почалися адм. репресії. Конфлікт Г. з тодіш. владою скінчився убивством мисткині за нез’ясов. обставин. Після розпаду СРСР органи прокуратури і безпеки України, незважаючи на вимоги громадськості, не оприлюднили інформацію про загибель Г.1995 у Києві на будинку по вул. І. Рєпіна (нині Терещенківська), № 25, де колись мешкала Г., та у Василькові на вул. Юних комунарів, № 8, де вона загинула, встановлено мемор. дошки. На Нац. кіностудії худож. фільмів ім. О. Довженка 2001 знято д/ф «Алла Горська» (реж.-постановник О. Левченко).

Тв.: живопис – «Прип’ять. Паром», «Хліб», «Абетка» (усі – 1960–62); портрети – батька (1961), сина, Б. Антоненка-Давидовича, Є. Сверстюка, І. Світличного, В. Симоненка, Л. Танюка, «Автопортрет» (усі – 1962–65); ескізи до вистав – «Ніж у сонці» за поемою І. Драча, «Отак загинув Гуска» за М. Кулішем, «Правда і кривда» за М. Стельмахом (1963); мозаїки – «Жінка-птах» (1965), «Прометей» (1966; обидві – у Донецьку), «Вітер» (1967, Київ), «Вугільна квітка» (1968), «Прапор перемоги» (1969; обидві – Краснодон Луган. обл.; усі – співавт.).

Літ.: Білокінь С. Смерть Алли Горської // ОМ. 1992. № 4; Його ж. Жизнь и смерть А. Г. // Червона калина. 1994. № 22–24; 1995. № 1–2; Касьянов Г. Незгодні: Українська інтелігенція в русі опору 1960–1980-х років. К., 1995; Алла Горська. Червона тінь калини: Листи, спогади, статті. К., 1996; Танюк Л. Парастас: Іван Світличний, Алла Горська, Володимир Глухий, Мар’ян Крушельницький. К., 1998.

В. В. Овсієнко, М. М. Хомляк

Стаття оновлена: 2006