Гостомель
ГОСТО́МЕЛЬ — селище міського типу Київської області, підпорядковане Ірпінській міській раді. Розташоване на річці Ірпінь (притока Дніпра), за 8 км від залізничної станції Буча та за 12 км від Києва. Має автобусне сполучення з Києвом, Ірпенем та смт Димер. Площа — 15,65 км2. Населення — 12 501 особа (2001, становить 113,0 % до 1989), переважно українці. Численні археологічні знахідки свідчать про те, що на території Гостомеля люди жили ще до нашої ери. По р. Ірпінь проходив кордон між володіннями полян та древлян. Після утворення Київської Русі кордон втратив своє значення і став однією з ліній оборони стародавнього Києва.
Існує дві версії щодо походження назви сучасного селища: від імені відважного оборонця Госта, який загинув у бою із завойовниками, або ж від імені власника земель князя Гостома. Вперше згадується 1494 року в грамоті литовського князя Олександра, за якою він дарував селище князю І. Дашкевичу-Глинському. 1614 року польський король Сигізмунд ІІІ надав Гостомелю Маґдебурзьке право, що передбачало певне самоврядування і дозволяло проводити щороку два ярмарки.
Під час Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького став сотенним містечком, а гостомельська сотня під командуванням сотника Я. Басаренка ввійшла до київського полку, у складі якого вона на чолі з Ждановичем билася проти литовських військ гетьмана Радзивілла. Після підписання Росією та Польщею Андрусівського перемирʼя 1667 року у складі Правобережної України Гостомель відійшов до Польщі. Після укладення Вічного миру 1686 року російська територія розширилася до річок Ірпінь та Стугна, поблизу Гостомеля проходив кордон. На початку 17 ст. належав С. Харленському, який насипав тут вали і спорудив замок, у другій половині 18 ст. — фастівському полковнику С. Палію. За другим поділом Польщі 1793 року — у межах кордонів Російської імперії.
У другій половині 18 — першій половині 19 ст. Гостомель належав польським родинам, зокрема 1831 року його володарем став Ф. Березовський, який заснував шкіряний завод, винокурню з камʼяною криницею, броварню та цукровий завод. У 70-х роках 19 ст. — містечко 1-го стану Київського повіту, волосний центр. 1900 року в Гостомелі мешкали 3563 жителі, з них 916 — євреї, було 12 крамниць, магазин, водяний млин, дві кузні. 1912 року відкрито склозавод, який і нині є найбільшим підприємством селища (див. «Гостомельський склозавод»). У ході воєнних дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Під час голодомору 1932–33 близько 40 % жителів селища померло. Від 1938 — селище міського типу. Від 19 серпня 1941 до 6 листопада 1943 — під німецько-фашистською окупацією. 115 юнаків та дівчат нацисти вивезли на каторжні роботи до Німеччини.
Нині у Гостомелі також працюють ВАТ «Київський крохмалепереробний комбінат», льотно-випробувальна база АНТК ім. О. Антонова, міжнародний вантажний аеропорт «Київ–Антонов». Є родовище глини. У селищі — дві середні та дві початкові школи, дитсадок; поліклініка, шкірвендиспансер; Будинок культури, Центр творчості дітей та юнацтва, дві бібліотеки, історико-краєзнавчий музей; є два готелі, відділення трьох банків. Памʼятка архітектури — Свято-Покровська церква (1890). Встановлено памʼятник воїнам, які загинули під час Другої світової війни, памʼятний знак «Партизанська слава».
Від 1626 року в Гостомелі жив визначний церковний та культурно-освітній діяч 17 ст., київський митрополит (1633–47) Петро Могила, на початку 70-х років 19 століття М. Лисенко записав тут цикл весільних пісень, який є класичним зразком цього жанру. Серед видатних уродженців селища — історик В. Верстюк, актори кіно А. та О. Матешки.
Літ.: Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. К., 1864, Біла Церква, 2005; Соколенко О. Г. Гостомель. Погляд крізь віки: Путівник-довід. К., 2004.
В. І. Пивоваров
Додаткові відомості
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
