Гринько Дмитро Григорович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Гринько Дмитро  Григорович

ГРИНЬКО́ Дмитро Григорович (05(18). 06. 1905, х. Чернещина-Горбатівка, нині с. Чернещина Дикан. р-ну Полтав. обл. – 28. 09. 1986, Київ) – письменник. Чл. СПУ. Учасник 2-ї світ. війни. Мав урядові нагороди. Закін. Моск. ун-т (1932). Працював журналістом, 1944–64 – відп. секр. ж. «Вітчизна», дир. Укр. відділення Літфонду СРСР. Друкуватися почав 1924. В оповіданнях і нарисах кн. «Вогні Донбасу» (1930), «Лице ворога» (1931), «Тринадцять», «Дмитро Остапенко» (обидві – 1943), «По гоголівських місцях» (1952), «Любов і мужність» (1954), «Донецк» (1962), «Під квітучим рай-деревом» (1965), «Незвичайна історія» (1974) змалював образи сучасників, порушував морал.-етичні проблеми, висвітлював теми любові і дружби, захисту батьківщини, виховання патріотизму. Автор літ.-крит. досліджень «Почуття братерства: Укр. рад. письменники про дружбу народів» (1962), «В народі вольних колі: Мотиви дружби та інтернаціоналізму в укр. літературі» (1967), біогр. нарису «Панас Кочура» (1975, співавт.). Усі згадані твори Г. опубл. у Києві. Перекладав з рос., білорус., казах., польс. мов.

Літ.: Острик М. Розчарування героїв // Молодь України. 1954. 20 жовт.; Килимник О. Почуття братерства // Веч. Київ. 1963. 19 квіт.; Пивоваров М. Щоб розквітали сади // Вітчизна. 1966. № 5; Речмедін В. Лицар криги // Там само. 1985. № 6; Дмитро Гринько: [Некролог] // ЛУ. 1986. 2 жовт.

Т. В. Добко

Стаття оновлена: 2006