Грицай Остап

ГРИЦА́Й Остап (крипт. — О. Г., o. h; 02. 11. 1881, с. Княжпіль Добромильс. пов., нині Старосамбір. р-ну Львів. обл. — 07. 05. 1954, Мюнхен) — літературо­знавець, критик, письмен­ник, пере­кладач. Син О. Грицай. Дійсний член НТШ. Закін. Львів. академ. гімназію (1902), студіював германістику і літературо­знавство у Віден. університеті, де захистив докторат з філософії. 1910 повернувся до Львова, де до 1914 викладав нім., лат. та польс. мови у академ. гімназії. 1914–45 жив у Відні, потім — у Німеч­чині. Спів­працював з часописами «Діло» (1908–15), «Źycie» (за ред. Л. Кульчицького), «Ukrainische Nachrichten» (1915–17; друк. орган СВУ) та «Ukrainische Blätter» (1918–19), де друкував свої літературо­знавчі та політ. стат­ті, «Український прапор» (1920–27), «Воля» (1920–23) — у Відні, «Український скиталець» (Ві­день; Прага, 1922–23), «Український голос» (Пере­мишль, 1925–28). У 20–30-х рр. Г. був також спів­роб. «ЛНВ» за ред. Д. Донцова, а у 1926–39 — амер. «Свободи», пізніше — у «Християнському голосі» (Мюнхен) та «Українському слові» (Париж). У 20-х рр. Г. був тісно повʼязаний з урядом Петрушевича у Відні. За про­грамою нац. змагань він спів­працював з укр. визв. під­пі­л­лям, яке 1929 оформилося в ОУН під проводом Є. Коновальця. 1938–44 очолював Укр. нац. обʼ­єд­на­н­ня у Відні. 1945 пере­бував у таборі в Карлсфельді, де був одним із засновників Спілки укр. письмен­ників і журналістів та Укр. літ.-мист. обʼ­єд­на­н­ня, яке видавало часопис «Рідне слово». Від кін. 1946 — у таборі «Орлик» у Берхтесґадені, а від 1951 — у Мюнхені. Друкуватися почав на­прикінці 1890-х рр. У часописах «Діло», «Буковина», «ЛНВ» уміщував вірші, поеми, оповіда­н­ня. Автор соц.-психол. поеми «Утеча Олекси Перхуна» (1910), в якій засудив панську сваволю; циклів новел філос. і реліг. змісту «Облич­чя Сфінкса», «Шляхом Месії»; низки патріот. віршів, опубл. нім. мовою у «Ukrainische Nachrichten» (1915), — «Геній України» (про Т. Шевченка) та «Різдво 1914» (обидва — 7 січ.), «Україні» (про укр. хорунжу О. Степанів; 22 січ.), «Воскресла» (3 квіт.). Ви­ступав з літ.-крит. ста­т­тями про творчість В. Стефаника, О. Кобилянської, М. Коцюбинського. Пере­клав нім. мовою «Слово о полку Ігоревім», уривок з «Енеїди» І. Котляревського, твори Т. Шевченка («Кавказ», «Сонце заходить, гори чорніють», «Пророк», «Роз­рита могила», «Якби мені черевики», «Муза», «Огні горять, музика грає», «Мені однаково» та ін.), І. Франка («Гімн», «Каменярі», «Конкі­стадори», «У долині село лежить», пролог до поеми «Мойсей»), Олександра Олеся («Яка краса від­родже­н­ня країни», «На цвинтар сумно не ідіть»). Укр. мовою пере­клав низку балад Ф. Шіл­лера. Написав чимало перед­мов до укр. пере­кладів Ґі де Мопас­сана, Стендаля, Ґ. Флобера, О. де Бальзака, В. Гюґо, Ч. Дік­кенса, Р. Шері­дана та ін.

Завантажити статтю