Колядки - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Колядки

КОЛЯ́ДКИ – різновид календарно-обря­­дового пісенного фольклору, що супроводжував зимовий обряд колядування ще з часів дав­­ньо­­слов’янської спільноти. В укр. календар. фольклорі К. посідають одне з провідних місць. Оскільки новий рік у слов’ян, як і в ін. індоєвроп. народів, починався у березні, це свято було тісно пов’язане з підготовкою до весняних польових робіт. Цим пояснюється землероб. тематика більшості К., згадки в них про ластівок, зозуль, сонце та дощ із побажанням багатого врожаю. За ін. версією, К. приурочено до дня зимового сонцевороту, коли «народжувався» новий календар. рік. Дата його початку за ст. стилем (25 грудня) стала згодом відповідати дню свята Різдва Христового (7 січня) за Юліан. календарем. Увесь корпус К. поділяють на язичницькі (давніші за часом створення) і християнські. К. виконувалися переважно групою чоловіків (хлопців)-колядників у день Різд­­ва. Тематика К. різноманітна: мі­­фол., істор., землероб., шлюб­­но-любовна, побут. та жартівли­­ва. Спостерігається значна кіль­­кість сюжетів княжої доби (цим К. й щедрівки перегукуються з весіллям), казк. і релігій. сюжетів. Основу коляд. репертуару складають пісні звеличувально­­го змісту з досить розгорн. сюжетом, які часто закінчуються формулою новоріч. вітання («він­­шування»), мають постійно повторюваний у кожному рядку р­ефрен («Ой дай, Боже!», «Святий вечір!» тощо). За адрес. спрямованістю К. можуть бути присвяч. усій родині або певній особі (господарю, господині, па­­рубкові, дівчині, вдові), при тому зазвичай називають його (її) ім’я. Сюжет. склад К., присвяч. родині, містить мотиви, пов’яз. із господар. та сімей. до­­бробутом, парубкові й дівчині – шлюбні побажання. К. в укр. ка­лендар. фольклорі становлять складне, багатоманітне явище, яке одним із перших досліджував О. Потебня, а також Є. Єфремов, К. Квітка, С. Килимник, Ф. Колесса, Т. Мельник, І. Поль­­ський, Н. Якименко. Від ін. календар. циклів пісень вони відрізняються часовою атрибуцією, засобами пісен. циклізації, особ­­ливостями сюжет. розвитку та поетики пісен. текстів. За мелодикою К. належать до типових обряд. наспівів. Їх амбітус рідко перевищує квінту, не враховуючи приставних та субтонів. Мелодика відзначається структур. чіткістю, перевагою мотор­­ності над розспівністю (у дитячих К. переважає мелодекламація). Для К., як і для щедрівок, також типові рефренні структури, але тут вони набагато різно­­манітніші. Деяким творам притаманна колядково-щедрівк. дифузія. Ці пісні виконують то з щедрівк., то з колядк. (напр., пісня «Що за гаєм, гаєм» або «Ой у полі, в полі») рефреном. Як і в щедрівках, колядк. рефрени мало пов’язані зі змістом пісень, за винятком окремих творів, таких, як «В пана Івана / умная жона» з рефреном «Бог йому дав, / Бог йому дав / ум­­ную жону / та в його дому». А у варіантах зі Львівщини наявний загально пошир. рефрен «Лелія, / лелія біла / пишно розцвіла, / лелія». Крім того, у К. із рефреном «Радуйся, / радуйся, земле, / Син Божий / народився» часто лише рефрен вказує на їх приналежність до різдвяних, а текст може мати цілком світсь­­кий характер. Цей рефрен віддзеркалює пізніші нашарування в зимовому календар. циклі пісень. Більшість т. зв. церк. К. (С. Килимник їх поділяє на апокрифічні й біблійні) з християн. сюжетами співають на Різдво Христове і впродовж 2-х тижнів після нього, зокрема у церквах. Де­­які виконують також у різдвяній вертеп. виставі. Серед найпо­ширеніших – «Нова радість ста­­ла», «Зійшла зірка чудна», «У Єрусалимі рано задзвонили». Церк. К. виконують переважно під час різдвяних богослужінь. Виконавці часто зберігають їхні тексти у спец. зшитках. Упродовж остан. століть створено також ряд сатир. К., поміж яких переважають пародії на церк. К. На Поділлі, зокрема, поширена сатир. К. «Ой видить Бог, / видить Творець», в якій використано мелодію однойм. церк. К. із певним спрощенням ритмоінтонац. складу наспіву. В такий спосіб утворено й К. «Пречиста по груші ходила». У рад. часи нар. К. часто переробляли і співали головам колгоспів, ланковим, бригадирам та ін. Сучас. К. підкреслюють теперішні уявлення про новорічне свято як кінець одного року й початок дру­­гого, їх мелодика наближається до лірич. пісні, особливості якої органічно поєднуються з рисами традиц. К. Це ж спостерігає­­ться і в особливостях поет. тексту, як у пісні «Старий рік минає».

До осн. стильових рис К. нале­жить наявність 2–4-рядк. пісен. строфи з 1–2–4-сегмент. рефреном, характерна колядк. ритмоформула 5-складовика. У ко­­ляд. традиції представлено 2 осн. види К.: 1) з 4-склад. рефреном, подібним до щедрівк. у силабіч. схемі 5+5+4 або 5+5+4+4; 2) із вірш. розміром (5+5+3)2 і рефреном-приспівом, що утворює структурну розбіжність із будовою мелострофи. В остан. спостерігається перевага 3-, 4- і 6-сегмент. структур. Поміж ладових структур переважають ма­­жорні гексахорд (як у щедрівках), пентахорд та гексахорд із субквінтою, гемітонні лади. Осн. тер. поширення К.: Сх. і Зх. Полісся, Верхнє та частково Середнє Подніпров’я, Поділля, При­­карпаття та Буковина. У нар. традиції К. називають також засівалки, які виконують під час новоріч. обсипання житом; дит. пісеньки з проханням винагоро­­ди; пісні, що супроводжують об­­ходи з Козою та деякі ін.

Частим є звернення до жанру К. в академіч. музиці. Композитори створювали обробки К.: для хору – Ф. Акименко, В. Волонтир, Г. Гаврилець, М. Гайворонський, Д. Кашубинський, П. Козицький, О. Кошиць, М. Лисенко, П. Маценко, І. Недільський, Ю. Олійник, В. Павенський, В. Степурко (аранжування для хору з симф. оркестром), К. Сте­­ценко, В. Ступницький, С. Лу­­кіянович-Туркевич, М. Федорів, Б. Фільц, Я. Яциневич та ін.; для фортепіано – В. Барвінсь­­кий, В. Безкоровайний, І. Польський; оригін. твори на нар. тек­­сти – І. Поклад; автор. К. – О. Албул (хор. цикл на сл. сучас. поетів), А. Гайденко (дит. хор «Колядники», сл. В. Забаштанського), П. Дворський (пісня «Ко­­ляда», сл. В. Романюка) та ін. Наспіви К. широко застосовують як основу тематизму творів ком­­позиторів (В. Камінський, Б. Ля­­тошинський та ін.). К. вико­рис­­тано, у творах для симф. оркестру – «Українські колядки, щедрівки і веснянки» (1967) В. Кікти, 2 К. для голосу з оркестром (1995) Л. Дичко. «Коляди» для струн. оркестру (1942) написав М. Гайворонсь­­кий, 5 укр. К. для скрипки, альта і фортепіано (1952) – А. Гнатишин, «Концерт-колядку» для гітари (1987) – Я. Лапинський, попурі «Колядки» для струн. оркестру (1992) – Б. Працюк.

Літ.: Колядки. Петроград, 1914; Ко­­ляди, або Пісні з нотами на Різдво Христове. Жовква, 1925; Колядки та щед­­рівки: Зимова обрядова поезія тру­­дового року. К., 1965; Курочкін О. Но­­ворічні свята українців: Традиції і су­­часність. К., 1978; Федас Й. Укра­­їнсь­­кий народний вертеп: В дослідженнях XIX–XX ст. К., 1987; Календарно-обря­­дові пісні. К., 1987; Колядки і щедрівки. К., 1991; Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освіт­­ленні. Кн. 1. Т. 1: Зимовий цикл. К., 1994; Гошовський В. Українські пісні Закар­­паття / Пер. з рос. Л., 2003; Колядки і щедрівки у сучасних записах. Чк., 2003; Іваницький А. Український музичний фольклор. В., 2004; Колядки і щедрівки. К., 2007; Єфремова Л. Частотний ката­­лог українського пісенного фольклору. К., 2009. Ч. 1; 2010. Ч. 2; 2011. Ч. 3; Народні пісні Житомирщини (з колекцій збирачів фольклору). К., 2012.

Л. О. Єфремова

Стаття оновлена: 2014