Грицюк Владислав Михайлович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Грицюк Владислав Михайлович

ГРИЦЮ́К Владислав Михайлович (23. 04. 1960, Київ) – скульптор. Син М. Грицюка. Чл. НСХУ (1992). Закін. Київ. худож. ін-т (1986; викл. В. Бородай, І. Макогон). Працює у галузі станк. скульптури. Учасник респ., всесоюз. і міжнар. мист. виставок від 1986. Персон. – у Києві (1994), Харкові (1996), Відні (1997– 2004). Творчість привертає увагу напруженою трагічністю, протиставленням митця світові, який у творах Г. існує на правах негативу, розвінчання. У світосприйнятті скульптора прекрасне існує у вічному протистоянні з потворністю.

Тв.: «Старий та море (Велика риба)» (1987), «Юкіо Місіма» (1988), «Кодекс Бусідо», «Шлях воїна» (обидва – 1989), «Квіти зла. Ш. Бодлер» (1992), «Джаз, або Повернення в Новий Орлеан» (1993), «Чотиривимірне розп’яття, або Розмова Заратустри з Богом» (1994), «Стріли ІІІ Райху» (2000).

Літ.: Мелешко К. Бронзовый идол без тени упрека // Академия. 1996. № 3–4; Маленко А. «Я не стремлюсь быть понятным большинству» // Стиль & Дом. 2003. № 6; Непомнящий М. Країна велетнів // Міжнар. туризм. 2005 № 1.

Я. О. Хоменко

Стаття оновлена: 2006