Грицюк Михайло Якимович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Грицюк Михайло  Якимович

ГРИЦЮ́К Михайло Якимович (06. 10. 1929, с. Пасека, нині Польща – 10. 08. 1979, Київ) – скульптор. Батько В. Грицюка. Чл. СХУ (1964). Закін. Київ. худож. ін-т (1962; майстерня М. Лисенка). 1937 з батьками емігрував до Арґентини, де закін. вечірню художню школу. Лауреат 3-ї премії на конкурсі молодих арґентин. живописців. Від 1955 – в Україні. Закін. Київ. худож. ін-т (1963; майстерня М. Лисенка). Працював у галузях монум. та станк. скульптури. Учасник обл., респ., всесоюз. та зарубіж. мист. виставок від 1964. Персон. – у Києві (1982, 1986 – посмертні). Для творчості Г. притаманний відхід від натуралізму, імпровізація з матеріалом та колористич. вирішенням, виразність фактури, динаміка простор. ладу. Скульптури контрастні: класична стриманість у жін. портретах, експресивна загостреність у філос. трактуванні чол. образів. Роботи зберігаються в НХМ, Київ. музеї рос. мист-ва, Нац. музеї літ-ри України, Івано-Фр., Чернів., Хмельн. краєзнав. музеях, Львів. картин. галереї, Запоріз., Луган., Харків., Черкас., Черніг. ХМ. Про Г. знято д/ф «Михайло Грицюк. Не плач за мною, Арґентино» (2006, реж. А. Сирих, «Укркінохроніка»).

Тв.: декор. барельєф для готелю «Либідь» (Київ, 1971); пам’ятники – Т. Шевченку (Москва, 1964, співавт.), жертвам концтабору «Хорольська Яма» (м. Хорол Полтав. обл., 1973), П. Пікассо (м. Тулуза, Франція, 1975); скульптурні композиції – «Троянда Чилі. Пам’яті П. Неруди», «Чилійська Мадонна» (обидві – 1974), «Мрія», «Натхнення» (обидві – 1979); портрети – «Валентина», «Стародавній образ» (обидва – 1968), А. Данте (1969), Ф. Достоєвського, Б. Пастернака, І. Стравінського (усі – 1972), А. Веделя, «Ольга» (обидва – 1973), «Наталія» (1975), О. Блока (1977).

Літ.: Михайло Грицюк. 1929–1979. Скульптура: Каталог виставки. К., 1982; Скляренко Г. Український скульптор Михайло Грицюк // Сучасність. 1991. Ч. 3; Михайло Грицюк. Скульптура. Графіка: Альбом. К., 1996; Скульптор Михайло Лисенко та його учні: Каталог. К., 2006.

О. О. Рахильчук

Стаття оновлена: 2006