Грицюк Олександр Йосипович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Грицюк Олександр  Йосипович

ГРИЦЮ́К Олександр Йосипович (10. 10. 1923, Київ – 15. 03. 1990, там само) – лікар-терапевт. Д-р мед. н. (1966), проф. (1968), чл.-кор. АМН СРСР (1978). Засл. діяч н. УРСР (1985). Держ. премія УРСР у галузі н. і т. (1980). Учасник 2-ї світ. війни. Держ. та бойові нагороди. Закін. Київ. мед. ін-т (1951), де й працював (1951–70; 1973–90 очолював каф. шпитал. терапії № 1); дир. Київ. НДІ клін. медицини (нині Ін-т кардіології АМНУ, 1970–74). Гол. терапевт МОЗ УРСР (1967–70, 1974–79). Вивчав проблеми кардіології, ревматології, орг-ції терапевт. служби, процеси згортання крові, фібринолізу і тромбоутворення. Вперше описав перехід дрібновогнищевого інфаркту міокарда у великовогнищевий. Очолював Т-во кардіологів України.

Пр.: Тромбозы и эмболии при ревматизме. 1973; Инфаркт миокарда. 1979 (співавт.); Пособие по кардиологии. 1984; Воспалительные заболевания сердца. 1986; Клиническая ангиология. 1988; Лекарственные средства в клинической кардиологии и ревматологии. 1992 (співавт.); Практическая гемостазиология. 1994; усі – Київ.

Літ.: Александр Иосифович Грицюк (К 60-летию со дня рожд.) // ТА. 1984. Т. 56, № 4; Макаренко, Полякова.

К. М. Амосова

Стаття оновлена: 2006