Грищенко Олекса - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Грищенко Олекса

ГРИ́ЩЕНКО Олекса (Олексій Васильович; 21. 03(02. 04). 1883, м. Кролевець, нині Сум. обл. – 29. 01. 1977, м. Ванс, Франція) – живописець, мистецтвознавець, есеїст. Навч. в Ун-ті св. Володимира у Києві (1906–08), закін. Моск. ун-т (1912). Мист. освіту здобув у приват. школах і маляр. майстернях С. Світославського (Київ, 1905–06) і К. Юона (Москва, 1909–10). Приєднався до модер. мист. руху. Познайомився з колекціонерами С. Щукіним і О. Морозовим. Здійснив творчі подорожі до Франції (1911, де познайомився з А. Лоте, О. Архипенком; захопився кубізмом), Італії (1913–14). У Москві – 1908– 18. Від 1913 брав участь у виставках мист. угрупувань «Бубновий валет», «Союз молоді», «Нове т-во художників», «Моск. салон». Талант Г.-художника і мистецтвознавця розкрився у моск. період творчості, позначений великою культурою колоризму, зв’язками з рос. модер. угрупованнями і знайомством у колекції С. Щукіна з творами Ван Ґога, П. Ґоґена, О. Ренуара. Г. особливо шанував творчість П. Сезанна, від якого перейняв мист-во структурування форм, плям, кольору, методи конструювання площини. Г. поважав творчість П. Пікассо, Ж. Брака, А. Матісса; захопився ідеями кубізму і фовізму. Захоплення аналітикою та синтезом П. Сезанна, кубістів відчутне у картинах моск. і стамбул.-грец. періодів. Характер такого живопису Г. демонструє у творах «Натюрморт з агавою» (1915–18, НХМ), «Червоний глечик» (1917, Владивостоц. картинна галерея, РФ), «Міст на річці Москва» (1918, ДТГ у Москві). Моск. спадщину Г. (бл. 500 картин, рукописи) розграбовано 1917–19. Разом з ін. речниками нового худож. мислення (брати В. і Д. Бурлюки, О. Шевченко, О. Купрін, К. Малевич, М. Ларіонов, В. Татлін, О. Архипенко) обстоював засади модер. мист-ва. Г. зарекомендував себе як глибокий знавець візант. та давньорус. іконопис. малярства; був експертом з цих питань у колекціонерів С. Морозова, І. Остроухова; вів опис реставрації ікон у Кремлі, керував розчищенням ікони Вишгород. Богоматері. Іконопис, фрески італ. примітивів, вивчення ренесанс. мист-ва в Італії збагатили колорист. концепцію Г. Спогади художника «Роки бурі і натиску» (Нью-Йорк, 1967) присвяч. життю й творчості автора (1908–18). Персон. виставки – у Москві (1919), Афінах (1921, 1923), Парижі (1922–30, 1933, 1936, 1945, 1947, 1950, 1957, 1962), Мадриді (1934), Барселоні (1935–36), Стокгольмі (1937), Ґетеборзі, Львові (обидві – 1937), Ліможі (1943–44), Труа (1944), Касабланці, Феці (обидві – 1947), Страсбурзі (1952–53, 1955), Нью-Йорку (1958), Торонто (1960). Викладав у Мист. школі І. Машкова і Нар. ун-ті. 1917 разом із В. Татліним і К. Малевичем утворив ліве крило Тимчас. ради Спілки художників-живописців Москви, від листопада 1917 – чл. Комісії охорони істор. пам’яток; одночасно – проф. Держ. майстерень живопису, скульптури і арх-ри. Від 1918 – на еміграції у Стамбулі (1918–20, де створив сотні акварелей), Греції (1920), Парижі (від 1921), у м. Кань (Прованс, від 1927). Багато мандрував (Іспанія, Португалія, Скандинавія, США – відвідав 4 рази між 1958 і 1967). Кубізм, фовізм, візант. і давньорус. ікони, мозаїки, фрески давніх візант. храмів, орієнтал. мініатюра позначилися на стилі робіт, виконаних Г. у Стамбулі та його околицях, а також у Греції та на Криті (400 акварелей і гуашей, 10 олій. творів, 140 рис.). Репрезентована Г. у Москві теорія й практика «цвітодинамосу» виявилася у зображеннях вулич. сцен, пейзажах, архіт. мотивах. Із формал.-тех. боку стамбул.-грец. цикл тяжіє до кубізованої, подекуди абстракт. передачі кольорів, форм і ліній («Церква Кахріє-Джамі», 1919; «Св. Софія», «Турок у кафе», «Грецька церква», усі – 1920; «Стамбульський хлопець», 1921). Кубістично-фовіст. захоплення Г. відображено у портретах («Турецька жінка», 1920; «Художник», 1932). Митець використовує декор. площини, колір лягає широкими структурованими плямами; наголошує на динам. формі, почасти геометрично спрощеній, побудованій на засадах кубізму. Пов’язавши власну творчість із мист. життям Парижа, Г. від 1921 експонував роботи у його провід. галереях, був постій. учасником «Осін. салонів». Розширилося коло франц. друзів – художники, колекціонери, критики (А. Левінсон, Р. Жан, Л. Воксель, П. Ґійом, Ф. Леже та ін.). Г. – майстер мариністич. пейзажів, натюрмортів. Виявив хист у зображенні морських істот, квітів і фігур. Під впливом париз. школи творча концепція Г. зазнала змін, трансформуючись у різновид франц. колоризму, спорідненого з експресіонізмом. Малював корпусно, впевненим пастоз. мазком, поєднуючи динам. площини з площинами, де поверхня фарби вигладжена, стишена. Г. активно використовував колір у світлі модер. засад «цвітодинамосу», поєднуючи його з париз. колоритом. У традиціях париз. школи у 1930–70-х рр. створив сотні першоряд. полотен, частину з яких, згідно із його заповітом, Фундацією Г. (створ. 1963 заходами й під опікою Г. в Укр. ін-ті Америки у Нью-Йорку) 2005 передано в НХМ. У 30-і рр. співпрацював з Асоц. незалеж. укр. мистців, учасник її виставок у Львові (1932, 1934, 1936). В СРСР Г. оголосили «націоналіст. художником», його роботи у Львові були знищені як буржуазно-націоналістичні. У творчості Г. виділяють два періоди: московсько-стамбульський, який характеризується «геометризацією», тяжінням до кубізму, і паризький, познач. розвитком постімпресіоніст. традицій париз. школи (експресивна колористика, оптимізм світобачення). У повоєнні роки Г. став учасником багатьох укр. виставок, організованих Об’єдн. мистців українців в Америці. Ініціював дослідж. давньорус. іконопису. Автор низки мистецтвознав. праць. Роботи Г. зберігаються у Нац. музеї сучас. мист-ва у Парижі, Королів. музеях у Копенгаґені та Брюсселі, Музеї сучас. мист-ва в Мадриді, Монреал. музеї, Нац. музеї у Львові.

Пр.: О связях русской живописи с Византией и Западом. Москва, 1913; Как у нас преподают живопись и что под ней надо разуметь. 1915; Русская икона как искусство живописи // Вопр. живописи. 1916. Вып. 3; О влиянии немецкой культуры и искусства на русских художников. 1917; Кризис искусства и современная живопись. 1917; Deux ans à Constantinople. Paris, 1927; L’Ukraine de mes jours bleus. Paris, 1957; Україна моїх блакитних днів. Париж, 1958; Мої роки в Царгороді. Мюнхен, 1961; Мої зустрічі і розмови з французькими митцями. Нью-Йорк, 1962; англ. перекл. – 1968.

Тв.: «Місток» (1918), «Дерева», «Рибний базар. Севілья», «Гриби» (усі – 1920-і рр.), «Червоний будинок. Стамбул», «Кав’ярня у Стамбулі», «Турецька жінка», «Танок дервіша», «Гриби» (усі – 1920), «Турки в кав’ярні» (1921), «Туркеня в чадрі» (1922), «Митець», «Гора Іда» (обидва – 1923), «Коібра. Португалія» (1924), «Білий замок» (1925), «Корсика» (1928), «Мис Мартен» (1929), «Парусне судно. Тулон» (1932), «Північне море», «Іспанський танець» (обидва – 1934), «Барки. Іспанія» (1939), «Мадам А. Г.», «Жінка у блакитному» (обидва – 1944), «Повернення шаланди» (1946), «Буря над Ербалунґом» (1954), «Таймз-сквер» (1958), «Копиці сіна. Піренеї», «Веселка в небі» (обидва – 1959), «Британський пейзаж» (1960), «Венеція» (1962), «Дерево Юди» (1963).

Літ.: Ковжун П. Грищенко. Л., 1934; Каталог виставки О. Грищенка. Л., 1937–38; R. Jean. Alexis Gritchenko, sa vie, son oeuvre. Paris, 1948; R. Charmet et al. Alexis Gritchenko. Paris, 1964; Оленська-Петришин А. О. Грищенко у приватних колекціях // УкрС. Париж, 1973, 27 трав.; Gritchenko – O. Hryshchenko. 1883–1977. New York, 1983; Гординський С. О. Грищенко. Нью-Йорк, 1983; Сусак В. Голгофа художника // Всесвіт. 1990. № 12; Абліцов В. Виповнити ціле своє життя мистецтвом // Там само; Попович В. Олекса Грищенко (1883–1977) // ОМ. 2004. № 4; Федорук О. Олекса Грищенко в Україні // Там само; Його ж. Творами своїми вічно житиме в Україні // Уряд. кур’єр. 2004, 25 верес.; Повернення спадщини Грищенка // ОМ. 2006. № 1.

О. К. Федорук

Стаття оновлена: 2006