Грінченко Борис Дмитрович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Грінченко Борис  Дмитрович

ГРІНЧЕ́НКО Борис Дмитрович (псевд. і крипт.: Вартовий, Василь Чайченко, Б. Вільхівський, Л. Яворенко, Перекотиполе, І. Сельський, Б., Б. В., Б. Г., В., В. Ч. та ін.; 27. 11(09. 12). 1863, х. Вільховий Яр побл. с. Руські Тишки, нині Харків. р-ну Харків. обл. – 23. 04(06. 05). 1910, м. Оспедалетті, Італія, похов. у Києві) – письменник, літературознавець, фольклорист, мовознавець і громадсько-культурний діяч. Чоловік Марії, батько Насті Грінченків. Навч. у Харків. реал. г-зії, звідки виключ. 1879 (із забороною продовжувати освіту) за поширення нелегал. літ-ри і зв’язок з народниц. гуртками. 1881 склав іспити на нар. вчителя. Учителював на Харківщині та Катеринославщині, від 1894 – на різних посадах у земстві Чернігова. 1902 переїхав до Києва, де працював ред. г. «Громадська думка» (згодом «Рада») та в ж. «Нова громада». Один із засн. «Братства тарасівців», Укр. радикал. партії (1905), очолював Всеукр. учит. спілку (1905–07), голова т-ва «Просвіта» (1906–09). Помер в Італії, перебуваючи на лікуванні. Автор поет. зб. «Пісні Василя Чайченка» (Х., 1884), «Під сільською стріхою» (1886), «Нові пісні і думи Василя Чайченка» (1887; обидві – Київ), «Під хмарним небом» (Л., 1893), «Пісні та думи» (Чг., 1895), «Хвилини» (К., 1903). Поезія 1880-х рр. розкриває становлення лірич. героя як особистості в умовах громадян. боротьби за нац. визволення народу. Вірші 1890-х рр. відтворюють багатогранні почуття особистості на зламі століть; інтимна лірика позначена впливом сусп. ідеалів і водночас прагненням лірич. героя до самовираження. У цей час Г. активно працював у жанрі байки («Лошак», «Струмок та діти», «Кінь та Воли», «Орел та Сонце»), збагативши укр. літ-ру тематично, жанрово й образ. засобами. У 1880–90-х рр. написав низку поем, вдаючись до худож. інтерпретації історії України; у більшості з них приділяє увагу проблемам моралі, героїч. началу («Смерть отаманова», «Ярина», «Лесь, преславний гайдамака», «Іван Попович», «Матільда Аграманте», «Дон Кіхот»). Створені на поч. 20 ст. поеми «Перша жінка», «Вечірній світ» позначені притчевою філософічністю і через особистісне, інтимне в житті людини виходять на узагальнення косміч. масштабу. Г. – автор числен. оповідань, присвяч. життю села («Без хліба», «Хата», «Підпал», «Грицько»), шахтарів – вихідців із села («Панько», «Батько та дочка», «Серед чужих людей»), нелегкому становищу сільс. учителів («Екзамен», «Непокірний») та ін., повістей «Сонячний промінь», «На розпутті» (обидві – 1892), «Брат на брата» (1910; усі – Львів), дилогії «Серед темної ночі» (1901; 1910) і «Під тихими вербами» (1902; 1910; усі – Київ), у яких порушив питання про місце і роль інтелігенції в духов. розкріпаченні народу. Новатор. явищем в укр. літ-рі 90-х рр. 19 ст. стали істор. романт. драми ідей Г. – «Ясні зорі» (1894), «Степовий гість» (1897, перша назва – «За батька»), «Серед бурі» (1899). Розбудову соц. драми продовжила п’єса «На громадській роботі» (1899, перша назва – «Арсен Яворенко»), темою якої, як і комедії «Нахмарило» (1897), є служіння інтелігенції народу. Психол. драма «На новий шлях» (1906) звернена до проблеми емансипації жінки. Тривалою і плідною була перекладац.-видавн. діяльність Г.: «Вільгельм Телль», «Марія Стюарт» Ф. Шіллера, «Перед сходом сонця», «Візник Геншель» Ґ. Гауптманна, «У золотих кайданах» О. Мірбо, «Рідний край» В. Сарду, «Огні Іванової ночі», «У рідній сім’ї», «Кінець Содомові» Г. Зудерманна, «Монна Ванна» М. Метерлінка, лірика О. Кольцова, О. Плещеєва, А. Майкова, Г. Гайне, «Лісовий цар» Й. Ґете, окремі драми Г. Ібсена, твори З. Топеліуса, Г.-К. Андерсена, Е. де Амічіса, М. Твена, А. Франса, О. Шрайнер, Ґ. Брандеса та ін. Г. збирав етногр., фольклор. матеріали, результати своєї праці опублікував у Грінченка Б. видавництві: «Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях» (т. 1, 1895; т. 2, 1897; т. 3, 1898), зб. «Из уст народа. Малороссийские рассказы, сказки и пр.» (1900), бібліогр. покажчик «Литература украинского фольклора 1777–1900» (1901). Автор призначених для нар. читання книжок фольклор. тематики: «Живі струни» (1895), «Книга казок віршом» (О., 1896), «Колоски» (Чг., 1898), «Веселий оповідач» (1898). Досліджував становище укр. освіти, культур. сфери: «Яка тепер народна школа на Вкраїні» (Чг., 1896), «На беспросветном пути. Об украинской школе», «Народні вчителі і українська школа», «Якої нам треба школи» (усі – Київ, 1906) та ін. Укладач букваря «Українська граматика до науки читання й писання» (1888; опубл. 1907) та першої укр. читанки «Рідне слово» (1912; у співавт. з М. Грінченко). Відредагував і доповнив 4-том. «Словарь української мови» (К., 1907–09; неодноразово перевидавався). Його мовознавчі студії «Огляд української лексикографії» (1905), «Три питання нашого правопису. З додатком А. Ю. Кримського» (1908) та ін. не втратили наук. цінності. Як публіцист Г. є автором «Листів з України Наддніпрянської» (друкувалися у г. «Буковина», 1892–93; окреме вид. – К., 1917; перевидані у кн. «Діалоги про українську національну справу», К., 1994), ст. «Галицькі вірші» (1896), що спричинилися до широких дискусій про долю і шляхи розвитку укр. літ-ри. Публікував також статті, брошури з історії літ-ри («Оповидання про Евгена Гребинку», С.-Петербург, 1902), природн. наук («Про грім та блискавку», К., 1907), низку істор. нарисів («Іван Виговський, його життя й діла», К., 1909) та ін. Особливу вагу має праця Г. «Перед широким світом» (К., 1907), присвяч. проблемам сільс. читача, розвитку укр. літ-ри, театру, науки. Упорядкував колекцію та видав «Каталог музея украинских древностей В. Тарновского» (Чг., 1900). У Києві 1903 надруковані «Писання» (т. 1–3) Б. Грінченка. Перше повне видання творів Г. підготувала М. Грінченко («Твори: У 10 т.», Х., 1926–30), сучасне вид. – «Твори: У 2 т.» (К., 1990– 91). У 1988 відкрито Грінченка Б. меморіальний музей.

Літ.: Дорошенко В. Борис Грінченко // ЛНВ. 1910. Т. 9; Чернявський М. Кедр Ливана: Спогади про Б. Грінченка. Хн., 1918; Смілянський Л. Борис Грінченко. Критично-біографічний нарис. Х.; К., 1930; Борис Грінченко // Білецький О. І. Зібрання пр.: У 5 т. Т. 2. К., 1965; Твори Василя Чайченка // Драгоманов М. П. Літ.-крит. праці: У 2 т. Т. 2. К., 1970; Яременко В. В. Нива його духовності // Грінченко Борис. Зернятка. К., 1987; Погрібний А. Г. Борис Грінченко. Нарис життя і творчості. К., 1988; Його ж. Борис Грінченко в літературному процесі кінця XIX – початку XX ст. Питання ідейно-естетичної еволюції. К., 1990; Левчик Н. В. Борис Грінченко // Історія укр. літ-ри XIX ст. (70–90-і рр. XIX ст.). Кн. 3. К., 1997; Статєєва В. Українські письменники про проблеми літературної мови та мовознавства кінця ХІХ – початку ХХ ст. (На матеріалах спадщини М. Коцюбинського, Лесі Українки, Б. Грінченка та ін.). Уж., 1997; Кравченко М. В. Мова і стиль творів Бориса Грінченка. Лг., 2001; Животенко-Піанків А. Педагогічно-просвітницька праця Бориса Грінченка. К., 2001; Барабан Л. Драматургія Бориса Грінченка як передумова національного модерного театру і драми початку 20 ст. // Мист. обрії’2003: Альм. К., 2004; Хомутенко А. Фольклорно-етнографічна діяльність Бориса Грінченка // НТЕ. 2005. № 4; Козар Л. Борис Грінченко як фольклорист. К., 2005; Левчик Н. В. Борис Грінченко // Історія укр. літ-ри ХІХ ст. Кн. 2. К., 2006.

Н. В. Левчик

Стаття оновлена: 2006