Коменсалізм - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Коменсалізм

КОМЕНСАЛІ́ЗМ (від франц. commensal – співтрапезник) – один із типів міжвидових (ценотичних) взаємодій, у якому незалежно від наявності співжиття один партнер (коменсал) отримує певні пере­­ваги (живлення, захист від ворогів, пересування, помешкання тощо) від іншого (хазяїна, донора), на якого вони не мають помітного впливу. Це ознаки К., найчастіше вживані в окремих визначеннях, що можуть істотно різнитися між собою, заг.-прийнятого ж серед них немає. Коменсалом називають переважно партнера-користувача, хо­­ча, напр., в англомов. літ-рі – обох. Термін «К.» 1869 запровадив бельг. зоолог Ван Бенеден. Відомий приклад К. – мешкання поліхети Nereilepas у черепашках, зайнятих раками-саміт­­никами, зокрема Pagurus striatus, від яких вона отримує, крім жит­­ла, захист, залишки їжі, можливість пересування; при цьому вплив на рака не відчутний. К. – поселення дрібних сидячих форм біля ротових органів чи анал. отвору водних організмів заради живлення відповідно залишками їжі, екскрементами хазяїна. В актив. рідині ловчих резервуарів комахоїд. рослини не­­пентес личинки комарів, бабок тощо мешкають, живлячись ко­­махами, яких приваблює ця рідина. Коменсалами тварин є де­­які водорості, що мешкають, напр., у шерсті лінивців. До К. відносять епіфітизм – поселення однієї рослини на поверхні іншої без живлення за її рахунок. Несимбіотич. К. – поїдання гієнами та шакалами залишків здобичі після лева, песцями – після білого ведмедя. Співвідношення К. з ін. типами ценотич. взаємодій не зовсім чітке, зокрема щодо паразитизму (ко­­рисні для одного, шкідливі для іншого) і мутуалізму (взаємокорисні) зумовлене мінливістю користі та шкоди залежно від умов. Синойкію, що полягає у су­­то простор. взаємодіях за відсутності живлення, розглядають і як синонім К., і як ширше, вуж­­че або зовсім безвідносне поняття. Поширене тлума­чення інквілінізму (мешкання у чужому житлі) як форми К. суперечить критерію відсутності шкоди.

Літ.: Скрябин К. И. Симбиоз и паразитизм в природе. Петроград, 1923; Федорук А. Т. Экология. Минск, 2010.

О. М. Піндрус

Стаття оновлена: 2014