Комишанченко Максим Павлович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Комишанченко Максим Павлович

КОМИША́НЧЕНКО Максим Павлович (02(15). 08. 1915, с. Охрімівка, нині Вовчан. р-ну Харків. обл. – 25. 07. 1970, Київ) – літературознавець. Канд. філол. н. (1949). Закін. Київ. ун-т (1939). Учителював. Працював у Київ. пед. ін-ті (1944–52): доц. каф. історії укр. літ-ри; в Київ. ун-ті (1952–70): в. о. заст. декана філол. ф-ту з наук. роботи (1953–56). Відп. ред. «Вісни­ка Київського університету. Серія: філологія та журналістика». Досліджував історію укр. літ-ри 19 ст., зокрема творчість Т. Шев­­ченка. Співавтор посібника «Ма­­теріали до вивчення історії україн­ської літератури» (1960; 1961), «Програми з історії української літератури кін. ХІХ – поч. ХХ ст.» (1967). Автор брошури «Літера­турно-критичне слово безсмерт­ного Кобзаря» (1961). Упорядник і автор ґрунтов. передмов «Шля­­хи визначення світової величі Кобзаря (Т. Г. Шевченко у віт­чизняному дожовтневому літературознавстві)» до 1-го та «На сторожі світової величі Кобзаря (Т. Г. Шевченко в радянському літературознавстві)» до 2-го томів зб. «Світова велич Шевченка» (у 3-х т., 1964). Усі зазна­чені книги опубл. у Києві.

Пр.: Боротьба за ідейність та реалізм української літератури 50–70-х рр. ХІХ ст. 1953; Літературна дискусія 1873–1878 років на Україні. Ідейно-естетична боротьба в українській літературній критиці цього часу. 1958; Боротьба за Шевченка. 1964; Михайло Старицький: літ. портрет. 1968; Тарас Шевченко в українській критиці (50–60-ті рр. ХІХ ст.). 1969; З історії українського шевченкознавства. Творчість Т. Г. Шевченка в оцінці дожовтневого літературознавства. 1972 (усі – Київ).

Літ.: Сіренко П. Поет і його критики // ЛУ. 1968, 13 верес.; Дубина М. З історії українського шевченкознавства // РЛ. 1973. № 8.

Л. М. Задорожна

Стаття оновлена: 2014