ГУБЕ́НКО Микола Микола­йович (17. 08. 1941, Київ — 16. 08. 2020, Москва) — актор, режисер. Народний артист РРФСР (1985). Закінчив ВДІК (1969; майстерня С. Герасимова і Т. Макарової). 1964–68 і від 1971 — у Московському театрі драми і комедії на Таганці (1987–89 — головний режисер). Від 1993 — художній керівник Спів­дружності акторів Таганки. У театрі зі­грав ролі Янґ Суна («Добра людина з Сезуана» Б. Брехта), Печоріна («Герой нашого часу» за М. Лермонтовим), Пугачова в одно­ймен­ній пʼєсі за С. Єсеніним, Бориса Годунова в одно­ймен­ній пʼєсі О. Пушкіна. Створив також образ Леніна у низці по­становок. У кіно дебютував роллю Колі Фокіна у х/ф «Мені двадцять років» (1965, реж. М. Хуциєв). Серед на­ступних ролей: екс­центричні — Петя-дачник («Остан­ній пройдисвіт», 1967, реж. В. Масс), Яша-барончик («Перший курʼєр», 1968, реж. В. Янчев); героїчні — Василь Блюхер («Пароль не потрібен», 1967, реж. Б. Григорʼєв; приз Вкф, Ленін­град, 1968), Олексій Зворикін («Директор», 1970, реж. О. Салтиков); колоритні, соціально забарвлені характери — лейтенант Голощоков («Вони воювали за Батьківщину, 1975, реж. С. Бондарчук), Сергій Уваров («Прошу слова», 1976, реж Г. Панфілов). По­ставив фільми «При­йшов солдат із фронту» (1972, роль Миколи Максимовича; Державна премія РРФСР ім. братів Васильєвих, 1973), «Під­ранки» (1977, автор сценарію; головний приз Вкф, Єреван, 1978), «З життя від­почиваючих» (1981), «І життя, і сльози, і любов» (1984). Міністр культури СРСР (1989–91). Депутат Державної Думи РФ, за­ступник голови Комітету з питань культури (від 1996), голова Комітету з питань культури і туризму (від 2000).