Губенко Микола Миколайович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Губенко Микола  Миколайович

ГУБЕ́НКО Микола Миколайович (17. 08. 1941, Київ) – актор, режисер. Нар. арт. РРФСР (1985). Закін. ВДІК (1969; майстерня С. Герасимова і Т. Макарової). 1964–68 і від 1971 – у Моск. театрі драми і комедії на Таганці (1987–89 – гол. реж.). Від 1993 – худож. кер. Співдружності акторів Таганки. У театрі зіграв ролі Янґ Суна («Добра людина з Сезуана» Б. Брехта), Печоріна («Герой нашого часу» за М. Лермонтовим), Пугачова в однойм. п’єсі за С. Єсеніним, Бориса Годунова в однойм. п’єсі О. Пушкіна. Створив також образ Леніна у низці постановок. У кіно дебютував роллю Колі Фокіна у х/ф «Мені двадцять років» (1965, реж. М. Хуциєв). Серед наступних ролей: ексцентричні – Петя-дачник («Останній пройдисвіт», 1967, реж. В. Масс), Яша-барончик («Перший кур’єр», 1968, реж. В. Янчев); героїчні – Василь Блюхер («Пароль не потрібен», 1967, реж. Б. Григор’єв; приз Вкф, Ленінград, 1968), Олексій Зворикін («Директор», 1970, реж. О. Салтиков); колоритні, соціально забарвлені характери – лейтенант Голощоков («Вони воювали за Батьківщину, 1975, реж. С. Бондарчук), Сергій Уваров («Прошу слова», 1976, реж Г. Панфілов). Поставив фільми «Прийшов солдат із фронту» (1972, роль Миколи Максимовича; Держ. премія РРФСР ім. братів Васильєвих, 1973), «Підранки» (1977, автор сценарію; гол. приз Вкф, Єреван, 1978), «З життя відпочиваючих» (1981), «І життя, і сльози, і любов» (1984). Міністр культури СРСР (1989–91). Депутат Держ. Думи РФ, заст. голови Ком-ту з питань культури (від 1996), голова Ком-ту з питань культури і туризму (від 2000).

В. М. Войтенко

Стаття оновлена: 2006