Василівка - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Василівка

ВАСИ́ЛІВКА (1858–1929 – Васильєве) – місто Запорізької області, райцентр. Знаходиться на лівому березі Кахов. водосховища, у гирлі р. Карачокрак, за 45 км від обл. центру. Місто розбудоване на двох пагорбах, які розділяє долина р. Бурчак та залізниця. В. знаходиться на важливих транспорт. магістралях України: залізниці Харків–Сімферополь (залізнична ст. «Таврійськ») та на перетині автомобіл. шляхів Харків–Сімферополь та Кам’янка-Дніпровська–Бердянськ. Є автострада. Пл. 10,2 км2. Насел. 15 592 особи (2001, складає 95,5 % до 1989), переважно українці. Як насел. пункт існує від поч. 30-х рр. 18 ст., коли на межі Великого Лугу та Дикого Степу на лівому березі р. Конка з’явилися хутори та зимівники запороз. козаків. Також там осідали біглі кріпаки та солдати. Поселення тоді мало назву «Козацькі Хутори». Після приєднання Крим. ханства до Рос. імперії (1783) землі сучас. с-ща 1788 перейшли до дійсного таєм. радника В. Попова. На місці одного з козац. хуторів В. Попов заснував центр. садибу свого маєтку, назвав село, як і храм у ньому, на честь св. Василя Великого «Василівкою». Тому офіц. місто засн. після 1788. Першими мешканцями В. були колишні запоріз. козаки та кріпаки з Полтавщини та Чернігівщини. Від 1784 – у складі Мелітопол. пов. Таврій. обл. (від 1802 – губ.), від 1920 – у складі Олександрів. губ. (від 1921 – Запоріз. губ.), від 1922 – у складі Катеринослав. губ. (від 1923 – обл.), від 1939 – у складі Запоріз. обл. 1923 В. стала адм. центром. Мешканці В. потерпали від голоду 1932–33 (загинуло бл. 360 осіб) та 1946–47. Від голод. смерті багатьох василівчан врятували рибні запаси, дичина, птахи, їстівні рослини дніпров. плавнів. Під час нім.-фашист. окупації (2 жовтня 1941 – 27 жовтня 1943) існував осередок Руху Опору, діяла молодіжна підпіл. орг-ція. Окупантами було розстріляно та закатовано 57 жит. м-ка. Від В. у напрямку м. Великий Токмак (нині м. Токмак Запоріз. обл.) по схилах балок і правому березі р. Молочна 1943 нім. війська створили одну з наймогутніших ліній оборони 2-ї світ. війни – лінію «Вотан», при визволенні Василів. р-ну та на підступах до м-ка загинуло бл. 20 тис. рад. воїнів. Від 1945 – смт, від 1957 – місто рай. підпорядкування. Гол. пром. підпр-ва: ВАТи – «Василів. авторемонт. з-д», «Василів. з-д технол. обладнання», «Василів. хлібокомбінат». У місті – 4 заг.-осв. школи, муз. та художня школи, допоміжна школа-інтернат, ПТУ, аграр. технікум; центр. рай. лікарня, рай. поліклініка, вет. лікарня, СЕС, 3 стоматол. лікарні; 2 Будинки культури, Будинок молоді, 2 б-ки; фізкультурно-оздоров. комплекс, стадіон; відділ. 4-х банків; готель. Виходить г. «Мала Таврія». Реліг. громади: УПЦ КП, УПЦ МП, євангел. християн-баптистів, християн віри євангельської, свідків Єгови. У В. – держ. істор.-архіт. музей-заповідник «Садиба Попова», до складу якого входять два комплекси: історичний – «Садиба поміщика періоду освоєння Дикого степу» (кін. 18 – поч. 19 ст.) та архіт. – «Палацовий комплекс» – комплекс пам’яток арх-ри і містобудування заг.-європ. та світ. значення – залишки палацово-парк. ансамблю кін. 19 ст.; пам’ятки археології 4–1 тис. до н. е. (Лиса гора), ландшафт. заказник та пам’ятки історії і культури місц. значення. У В. народилися акад. НАНУ В. Найдек, д-р істор. н. П. Смішко, Герої Рад. Союзу О. Гнідий, В. Давидков та І. Каулько.

В. В. Мєшков

Стаття оновлена: 2005