Василіяни

ВАСИЛІЯ́НИ  — члени чернечого греко-католицького Чину святого Василія Великого (ЧСВВ; латин. назва — Ordо Sancti Basilii Magni). Офіц. назва — Василіянський чин св. Йосафата, прийнята на ген. капітулі 1931. Ченці живуть за правилами архієпископа Кесарії Кападокійської св. Василія Великого (укладені 362, згодом справили значний вплив на візантій. світ). До 1596 василіян. монастирі не були пов’яз. між собою, підпорядк. місц. єпископам або ж Константиноп. патріархові (ставропігійні монастирі). 1617 на капітулі в Новгородовичах представники 5-и монастирів, що прийняли унію з Римом, під проводом митрополита Й. Рутського та архієпископа Й. Кунцевича об’єдналися в єдиній Конгрегації Пресвятої Трійці — під керівництвом виборного протоархімандрита. 1624 і 1631 складено нові правила ЧСВВ, за якими орден підпорядковано митрополитові і папі Римському. За папським декретом від 1635 на катол. єпископів сх. обряду висвячували лише василіян. 1720 Синод у Замосці (нині Польща) зобов’язав усі монастирі сх. обряду приєднатися до ЧСВВ. Як наслідок, 1739 у Львові постала Конгрегація Покрови Матері Божої (Руська конгрегація). З наказу папи Бенедикта ХІV обидві конгрегації 1743 об’єднано в Руський чин св. Василія Великого. 1780 на соборі у Тараканові (Волинь) ЧСВВ поділено на 4 провінції — Литовську, Білоруську, Руську і Галицьку, — на той час чин мав 155 монастирів (1235 ченців, серед них 950 священиків). Особливо культурна місія В. проявилася у 18 ст., коли після заборони у Росії 1720 друкувати богослужб. книги українською мовою, василіян. друкарні продовжували видавати книги київ. церк. традиції. Гол. осередками видавн. діяльності В. були Почаїв, Супрасль, Унів. Лише Почаїв. друкарня 1733–1800 видала понад 100 богослужб. книг, проповідей, зокрема зб. укр. реліг. та духов. поезії «Богогласник» (1790). Василіяни побудували церкви у Почаєві та Жировичах (Білорусь), собор св. Юра у Львові (1744–70). Після поділу Польщі у 19 ст. місійна і культурна діяльність В. звузилася, 1839 в Росії була остаточно заборонена, а в Галичині і на Закарпатті значно обмежена (з 50-и монастирів Галичини станом на 1772–73 діяли бл. 15). Чин відродився, коли папа Лев ХІІІ доручив 1882 здійснити реформу ЧСВВ єзуїтам. 1905 обрано протоігуменом П.-П. Філяса, 1931, коли вже діяли Галицька, Закарпатська і Амер.-Канад. провінції, а також Бразильська віце-провінція, архімандритом обрано Д.-Д. Ткачука, який, як і його послідовиники Т.-Т. Галущинський, П. Мисків, А.-Г. Великий, І.-І. Патрило (троє останніх — протоархімандрити), мав осідок у Римі. Активну місійну діяльність серед українців провадили Андрей Шептицький (пізніше — митрополит), С.-С. Ортинський, Я. Сеньківський, В. Байрак. Після 1-ї світової війни В. провадили єпарх. семінарії у Львові (діяла до 1926) і Заґребі (1924– 55), читали лекції у Перемишлі й Станіславі. Жовква стала важливим видавн. центром ЧСВВ у Галичині — виходили щомісячники «Місіонар», «Наш приятель» (для молоді), реліг. літ-ра. Навколо ж. «Записки Чину святого Василя Великого» («Analecta Ordinis S. Basilii Magni») об’єдналися укр. катол. історики, серед яких Т.-Т. Галущинський, І.-Й. Скрутень, Д. Головецький, Р.-С. Лукань, Т. Коструба, А.-Г. Великий, М.-М. Войнар, М. Соловій. Від 1921 В. з Галичини працювали над відновленням чернечого життя у монастирях на Закарпатті (священики — Є. Малицький, Г.-Г. Кінах, С. Решетило), видавали «Благовісник» і «Місіонер», відкрили гімназію в Ужгороді та новіціат у Мукачевому. Л. Долгий та його послідовники розгорнули діяльність в угор. монастирях з осередком у Маріаповчі, А. Максим розвивав місії та видавн. справу у Румунії. Після 2-ї світової війни діяльність В. в Україні заборонено (1946 ліквідовано Галиц. провінцію Найсвятішого Спасителя, 1946 — карпато-русин. провінцію св. Миколая), більшість ченців вивезено до Сибіру, окремі осередки василіян. чернечого життя діяли підпільно. Також ліквідовано провінцію св. Йосифа в Румунії (1948), св. Кирила і Мефодія в Чехословаччині та св. Стефана в Угорщині (1950). У Польщі та Югославії діяльність В. обмежена в рамках парафій. Активніше ЧСВВ діяв у діаспорі, зокрема Римі, Варшаві і в амер. чернечих провінціях — у США, Канаді, Бразилії та Арґентині. 1897 перші В. прибули до Бразилії, у Прудентополісі вони утримували школи, видавали місячник «Український місіонар у Бразилії» і тижневик «Праця». 1932 утвор. Бразил. віце-провінцію, що від 1948 діє як провінція. Першим укр. катол. єпископом у Бразилії був василіянин Й. Мартинець (1958–78), його наступником — Є.-В. Кривий. Від 1934 діяльність В. поширилася і на Арґентину, 1948 утвор. віце-провінцію, засн. місячник «Життя». У Канаді місійну діяльність розгорнули від 1902 П.-П. Філяс, С. Дідик і А. Строцький. Донині у Канаді діють василіян. новіціати, монастирі та школи, видавн. дім (Торонто), виходять журнал і календар «Світло». Єпископами у Канаді були василіяни В. Ладика (1929, Вінніпеґ; згодом — архієпископ), Н. Саварин (1943, Едмонтон), Є.-І. Химій (1974, Британська Колумбія) і М. Дацюк (1983, єпископ-пом. у Вінніпезі). У США В. зосередили свою діяльність у Нью-Йорку, Чикаґо та Детройті. Першим укр. катол. єпископом у США був С.-С. Ортинський (1907). Від 1926 тут працювали Є. Теодорович, С. Журавецький, Г. Трух, А.-А. Сенишин (від 1942 — єпископ-пом., від 1963 — митрополит). 1932 утвор. Амер.-Канад. провінцію, яка 1942 була розділена на дві окремі. У Римі продовжується видання наук. ж. «Записки Чину святого Василя Великого», співробітниками якого стали дослідники-василіяни М. Соловій, І. Назарко, І.-І. Патрило, А.-В. Пекар та ін. 1946–90 видано у 3-х секціях 120 т. «Записок...» і 100 т. у серії «Укр. духовна б-ка». Від 1990 В. відновили легальну діяльність в Україні. Відродилися давні монастирі у Львові, Бучачі (з колегіумом), Крехові (з новіціатом), Жовкві (з друкарнею), Улашківцях та ін. — усього 20. У 1991–2004 василіян. студенти навч. у Варшав. монастирі, у Заґребі, донині навч. у Римі, від 1997 — у Перемишлі, Вільнюсі, Львові, Івано-Франківську. Від 1994 відновлено філос. студії у Василіян. інституті в Золочеві, а від 2002 — у Брюховичах (побл. Львова), куди перенесено інститут, від 2005 тут вивчають також богослов’я (55 студентів). Укр. провінція ЧСВВ станом на 2005 нараховує 305 ченців у 30-и монастирях і резиденціях (з них 3 на Закарпатті і один у Вільнюсі). 1992–2000 видавництво «Місіонер» видало 438 назв реліг. літ-ри. Провінції ЧСВВ діють в Арґентині (3 монастирі), Бразилії (15 монастирів), Канаді (10), Польщі (4), Румунії (3), Словаччині (6), США (7), Угорщині (5) і станом на 2005 чин налічує 600 ченців.

Завантажити статтю