Василіяни

Визначення і загальна характеристика

ВАСИЛІЯ́НИ — члени чернечого греко-католицького Чину святого Василія Великого (ЧСВВ; латин. назва — Ordо Sancti Basilii Magni). Офіц. назва — Василіянський чин св. Йосафата, прийнята на ген. капітулі 1931. Ченці живуть за правилами архі­єпис­копа Кесарії Кападокійської св. Василія Великого (укладені 362, згодом справили значний вплив на візантій. світ). До 1596 василіян. монастирі не були повʼяз. між собою, під­порядк. місц. єпис­копам або ж Кон­стантиноп. патріархові (ставропігійні монастирі). 1617 на капітулі в Новгородовичах пред­ставники 5-и монастирів, що прийняли унію з Римом, під проводом митрополита Й. Рутського та архі­єпис­копа Й. Кунцевича обʼ­єд­налися в єдиній Конгрегації Пресвятої Трійці — під керівництвом виборного протоархімандрита. 1624 і 1631 складено нові правила ЧСВВ, за якими орден під­порядковано митрополитові і папі Римському. За папським декретом від 1635 на катол. єпис­копів сх. обряду висвячували лише василіян. 1720 Синод у Замосці (нині Польща) зобовʼязав усі монастирі сх. обряду при­єд­натися до ЧСВВ. Як наслідок, 1739 у Львові по­стала Конгрегація Покрови Матері Божої (Руська конгрегація). З наказу папи Бенедикта ХІV обидві конгрегації 1743 обʼ­єд­нано в Руський чин св. Василія Великого. 1780 на соборі у Тараканові (Волинь) ЧСВВ поділено на 4 провінції — Литовську, Білоруську, Руську і Галицьку, — на той час чин мав 155 монастирів (1235 ченців, серед них 950 священиків). Особливо культурна місія В. проявилася у 18 ст., коли після заборони у Росії 1720 друкувати богослужб. книги українською мовою, василіян. друкарні продовжували видавати книги київ. церк. традиції. Гол. осередками видавн. діяльності В. були Почаїв, Супрасль, Унів. Лише Почаїв. друкарня 1733–1800 видала понад 100 богослужб. книг, проповід­ей, зокрема зб. укр. реліг. та духов. поезії «Богогласник» (1790). Василіяни побудували церкви у Почаєві та Жировичах (Білорусь), собор св. Юра у Львові (1744–70). Після поділу Польщі у 19 ст. місійна і культурна діяльність В. звузилася, 1839 в Росії була остаточно заборонена, а в Галичині і на Закарпат­ті значно обмежена (з 50-и монастирів Галичини станом на 1772–73 діяли бл. 15). Чин від­родився, коли папа Лев ХІІІ доручив 1882 здійснити реформу ЧСВВ єзуїтам. 1905 обрано протоігуменом П.-П. Філяса, 1931, коли вже діяли Галицька, Закарпатська і Амер.-Канад. провінції, а також Бразильська віце-провінція, архімандритом обрано Д.-Д. Ткачука, який, як і його послідовиники Т.-Т. Галущинський, П. Мисків, А.-Г. Великий, І.-І. Патрило (троє остан­ніх — протоархімандрити), мав осідок у Римі. Активну місійну діяльність серед українців провадили Андрей Шептицький (пізніше — митрополит), С.-С. Ортинський, Я. Сеньківський, В. Байрак. Після 1-ї світової війни В. провадили єпарх. семінарії у Львові (діяла до 1926) і Заґребі (1924– 55), читали лекції у Пере­мишлі й Станіславі. Жовква стала важливим видавн. центром ЧСВВ у Галичині — виходили щомісячники «Місіонар», «Наш приятель» (для молоді), реліг. літ-ра. Навколо ж. «Записки Чину святого Василя Великого» («Analecta Ordinis S. Basilii Magni») обʼ­єд­налися укр. катол. історики, серед яких Т.-Т. Галущинський, І.-Й. Скрутень, Д. Головецький, Р.-С. Лукань, Т. Коструба, А.-Г. Великий, М.-М. Войнар, М. Соловій. Від 1921 В. з Галичини працювали над від­новле­н­ням чернечого життя у монастирях на Закарпат­ті (священики — Є. Малицький, Г.-Г. Кінах, С. Решетило), видавали «Благовісник» і «Місіонер», від­крили гімназію в Ужгороді та новіціат у Мукачевому. Л. Долгий та його послідовники роз­горнули діяльність в угор. монастирях з осередком у Маріаповчі, А. Максим роз­вивав місії та видавн. справу у Румунії. Після 2-ї світової війни діяльність В. в Україні заборонено (1946 ліквідовано Галиц. провінцію Найсвятішого Спасителя, 1946 — карпато-русин. провінцію св. Миколая), більшість ченців вивезено до Сибіру, окремі осередки василіян. чернечого життя діяли під­пільно. Також ліквідовано провінцію св. Йосифа в Румунії (1948), св. Кирила і Мефодія в Чехословач­чині та св. Стефана в Угорщині (1950). У Польщі та Югославії діяльність В. обмежена в рамках парафій. Активніше ЧСВВ діяв у діаспорі, зокрема Римі, Варшаві і в амер. чернечих провінціях — у США, Канаді, Бразилії та Арґентині. 1897 перші В. прибули до Бразилії, у Прудентополісі вони утримували школи, видавали місячник «Український місіонар у Бразилії» і тижневик «Праця». 1932 утвор. Бразил. віце-провінцію, що від 1948 діє як провінція. Першим укр. катол. єпис­копом у Бразилії був василіянин Й. Мартинець (1958–78), його на­ступником — Є.-В. Кривий. Від 1934 діяльність В. поширилася і на Арґентину, 1948 утвор. віце-провінцію, засн. місячник «Життя». У Канаді місійну діяльність роз­горнули від 1902 П.-П. Філяс, С. Дідик і А. Строцький. Донині у Канаді діють василіян. новіціати, монастирі та школи, видавн. дім (Торонто), виходять журнал і календар «Світло». Єпис­копами у Канаді були василіяни В. Ладика (1929, Він­ніпеґ; згодом — архі­єпис­коп), Н. Саварин (1943, Едмонтон), Є.-І. Химій (1974, Британська Колумбія) і М. Дацюк (1983, єпис­коп-пом. у Він­ніпезі). У США В. зосередили свою діяльність у Нью-Йорку, Чикаґо та Детройті. Першим укр. катол. єпис­копом у США був С.-С. Ортинський (1907). Від 1926 тут працювали Є. Теодорович, С. Журавецький, Г. Трух, А.-А. Сенишин (від 1942 — єпис­коп-пом., від 1963 — митрополит). 1932 утвор. Амер.-Канад. провінцію, яка 1942 була роз­ділена на дві окремі. У Римі продовжується ви­да­н­ня наук. ж. «Записки Чину святого Василя Великого», спів­робітниками якого стали дослідники-василіяни М. Соловій, І. Назарко, І.-І. Патрило, А.-В. Пекар та ін. 1946–90 ви­дано у 3-х секціях 120 т. «Записок...» і 100 т. у серії «Укр. духовна б-ка». Від 1990 В. від­новили легальну діяльність в Україні. Від­родилися давні монастирі у Львові, Бучачі (з колегіумом), Крехові (з новіціатом), Жовкві (з друкарнею), Улашківцях та ін. — усього 20. У 1991–2004 василіян. студенти навч. у Варшав. монастирі, у Заґребі, донині навч. у Римі, від 1997 — у Пере­мишлі, Вільнюсі, Львові, Івано-Франківську. Від 1994 від­новлено філос. студії у Василіян. ін­ституті в Золочеві, а від 2002 — у Брюховичах (побл. Львова), куди пере­несено ін­ститут, від 2005 тут ви­вчають також богословʼя (55 студентів). Укр. провінція ЧСВВ станом на 2005 нараховує 305 ченців у 30-и монастирях і резиденціях (з них 3 на Закарпат­ті і один у Вільнюсі). 1992–2000 видавництво «Місіонер» видало 438 назв реліг. літ-ри. Провінції ЧСВВ діють в Арґентині (3 монастирі), Бразилії (15 монастирів), Канаді (10), Польщі (4), Румунії (3), Словач­чині (6), США (7), Угорщині (5) і станом на 2005 чин налічує 600 ченців.

Літ.: Коялович М. История Базилианского Ордена // Христиан. чтение. 1864. № 1–4; Петров Н. Начерк истории Базилианского Ордена в бывшей Польше // Тр. Киев. духов. академии. 1870. Т. 1–4; Пекар А.-В. Василіянські протоігумени на Закарпат­ті. Рим, 1974; Войнар М. Василіяни — їхні роля в Унії Київської митрополії // Зап. НТШ. Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1976. Т. 192; Ваврик М. Нарис роз­витку і стану Василіянського Чина ХVII–XX ст.: Топогр.-статист. роз­відка // Зап. ЧСВВ. Рим, 1979. Т. 40; M.-M. Pidіùpczak. Bazyliani w Koronie i na Litwie. Szkoły a Książki w działalności Zakonu. Wrocław, 1986.

І. В. Паславський, отець Й. Чверенчук

Завантажити статтю