Василь - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Василь

ВАСИ́ЛЬ (Липківський Василь Костянтинович; 07(20). 03. 1864, с. Попудня Липовец. пов. Київ. губ., нині Монастирищен. р-ну Черкас. обл. – 27. 11. 1937, Київ) – церковний діяч УАПЦ. Канд. богослов’я (1889). Закін. Київ. духовну академію (1889). Відтоді – викл. уч-ща у м. Шпола (нині Черкас. обл.), згодом – нар. школи у Черкасах. 1891 висвяч. на священика, признач. у м. Липовець (нині Вінн. обл.): настоятель Липовец. собору, одночасно – інспектор духов. шкіл. Від 1903 – дир. Київ. церк.-учител. школи, 1905 звільнений через підтримку поширеної в той час ідеї відновлення незалеж. від Москви укр. Церкви. Виступив також за рішучі реформи Церкви. Призначений настоятелем Покров. церкви у передмісті Києва, священик Солом’ян. церкви у Києві, одночасно працював богословом у київ. уч-щах. У квітні 1917 обраний головою З’їзду духовенства і мирян, на якому ухвалено автокефалію УПЦ. У листопаді цього ж року заснував братство «Воскресіння» (згодом Всеукраїнська православна церковна рада, ВПЦР). У квітні 1919 з ініціативи В. скликано 2-у ВПЦР. 9 травня 1919 відправив у Микіл. військ. соборі в Києві першу службу укр. мовою. Від липня 1919 – настоятель Софій. собору. Брав активну участь у заснуванні укр. парафій, переклав з грец. на укр. повний чин Літургії св. Іоана Златоустого (1920), «Чин всюношної служби» (1923), «Мінею» (співавт.; опубл. 1927). За українізацію Церкви рос. єпископат в Україні позбавив В. сану. Однак ВПЦР на Всеукр. церк. соборі 1921 обрала його кандидатом на митрополита УАПЦ. У жовтні у Софій. соборі Києва відбулася хіротонія В., яка позначила «самосвятський розкол» в Україні – процес створення УАПЦ. В. запровадив низку реформ, осн. увагу присвячуючи богослужінню укр. мовою, обстоюючи автокефальність і наголошуючи на соборноправності орг-ції Церкви; допустив у Церкву одружених єпископів. У лютому 1926 ВПЦР за підписом В. вислала меморандум Царгород. патріархові Василію ІІІ, в якому виступила проти надання автокефалії Православ. Церкві у Польщі й заявила про відродження УАПЦ в Україні. У липні–вересні В. ув’язнений. У березні 1927 склав заяву перед представниками уряду УСРР про лояльність до рад. влади. На Всеукр. православ. церк. соборі 17 жовтня 1927 під тиском ГПУ позбавлений сану митрополита. Мешкав у передмісті Києва, у цей час написав 7-томну «Історію Української Православної Церкви» (збереглася у списках; опубл. 7-й розділ – «Відродження Української Церкви», Вінніпеґ, 1961). Заарешт. 12 жовтня 1937, звинувач. як кер. націоналіст. орг-ції, яка ставила за мету відокремлення України від Росії і створення самост. держави. Розстріл. у Лук’янів. в’язниці Києва. Автор теол. праць «Православна Церква українського народу» (1951), «Відродження церкви в Україні 1917–30» (Торонто, 1959), «Відродження Української Церкви» (1961). Посмертно видано «Листи Митрополита Василя Липківського до о. Петра Маєвського» (1953; 1969; 1988), «Проповіді на нєділі і свата. Слово Христовє до Українського народу» (1969). У м-ку Бавнд Брук (шт. Нью-Джерсі, США) митрополиту встановлено пам’ятник (1986, скульптор П. Капшученко). На символ. могилі В. на Лук’янів. кладовищі (Київ) встановлено хрест.

Літ.: Зінченко А. Визволитися вірою: Життя і діяння Митрополита Василя Липківського. К., 1997; До 140-річчя від дня народження митрополита УАПЦ Василя Липківського // Наша Віра. 2004. № 4.

С. І. Білокінь

Стаття оновлена: 2005