Конфедерація - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Конфедерація

КОНФЕДЕРА́ЦІЯ (від. лат. confoederatio – спілка, об’єднання) – об’єднання або союз держав, за якого країни, що утворюють конфедерацію, повністю зберігають свою самостійність, мають власні вищі й місцеві органи влади, управління та правосуддя. Для координації спіл. дій чл. К. формують об’єднані органи, які функціонують лише у певному порядку й з певною метою. Юрид. основа К. – договір, укладений державами-союзниками. Цей договір (або серія угод) не є осн. законом (конституцією), а за своєю природою належить до категорії міжнар. (міждерж.) угод. Участь у К. зв’язує її чл. знач. комплексом зобов’язань. Причому К. може впливати не тільки на зовн. політику, а й держ. лад, внутр.-політ. стан країн, що входять до неї. Так, Союзні збори – орган Нім. конфедерації, яка існувала від 1815 до створення Нім. імперії, – приймали рішення, що зобов’язували союзників до ухвалення конституцій, видання законів стосовно прав підданих тощо. Зберігаючи державність, учасники К. відмовляються від самост. вирішен­ня низки політ. питань. У відан­ня К. зазвичай передають розгляд питань оборони, фінанс. політики, митної справи, спіл. участі у міжнар. відносинах, зокрема К. Сенеґамбія забезпечу­вала єдине проведення зовн. політики держав, які входили до неї. Для цих союзів характерне створення об’єднаних ЗС. Можливий високий ступ. спільності у сфері кредитно-грош. системи, уніфікація правових систем, статусу особистості й ін. ін-тів, регульов. держ. правом. К. не має держ. органів, оскільки вона не є державою. Конфедеративні установи – своєрідні ор­­гани міжнар. об’єднання, сфор­мов. за принципом делегації, а не у результаті виборів, проведених за участі громадян. У К. немає парламенту в прямому значенні цього слова: чл. колегіал. органів конфедератив. союзу – не депутати, оскільки пред­­ставляють не громадян, а інте­реси держав-союзників. На від­міну від депутатів парламенту, делегати у складі союз. органів завжди зв’язані обов’язк. інструк­ціями, отриманими від своїх дер­жав, і позбавлені права ухвалювати рішення на влас. розсуд. К. мають у цілому заслужену репутацію нестійких, короткочас., перехід. держ. об’єднань: вони або передують створенню федерацій, об’єднанню тер. під єдиною унітар. державністю, або завершуються їхнім розпадом. Строк існування відомих К., як правило, не перевищував декіль­кох десятків років, окрім Швей­­царії (1291–1787), Нідерландів (1580–1795) і давніх союзів (Мор. союз грец. полісів, Делоський союз та ін.). К. були Пн.-Амер. штати, Гондурас, Нікараґуа й Сан-Сальвадор, Рейнська конфедерація, Німеччина, Югославія в 1992, Сенеґамбія. Із поняттям «К.» також можна співвіднести ЄС.

А. О. Сіленко

Стаття оновлена: 2014