Васильків - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Васильків

ВАСИЛЬКІ́В – місто обласного значення Київської області, райцентр. Знаходиться у центр. частині обл., на берегах р. Стугна (притока Дніпра), за 36 км на Пд. Зх. від Києва. Залізнична ст., автостанція. Пл. 30 км2. Насел. 39 722 особи (2001, складає 98,6 % до 1989), переважна більшість – українці. Тер. В. була заселена ще в 2 тис. до н. е., про що свідчать знайдені тут посудини трипіл. культури. На Білокнязів. полі 1847 розкопано два кургани – т. зв. Велика та Мала могили скіф. часу (6–5 ст. до н. е.), де було виявлено заліз. панцир та ін. речі. 1885 у В. знайдено давньорим. монети 2 ст. Заснував В. київ. князь Володимир Святославич у період між 988–996 і назвав своїм новим ім’ям – Василів, одержаним після прийняття християнства. Вперше згадується у літописі «Повѣсть временных лѣт» і безпосередньо пов’язується з біографією князя Володимира Святославича. Через рік після прийняття християнства у місті з’явилася Преображен. церква. У Василеві народився св. Феодосій Печерський (бл. 1036–74) – один з перших ігуменів Києво-Печер. монастиря, автор повчань, послань, «слів». У часи Київ. Русі відігравав роль опор. пункту, тут у 11 ст. була споруджена фортеця. Під час князів. міжусобиць 11–12 ст. у місті князі збирали свої дружини для боротьби з суперником. 1157 Василів дістався в уділ Василькові Юрійовичу, синові київ. князя Юрія Володимировича, який і перейменував його на Васильків. Водночас давній В. був і одним з ремісн.-торг. центрів Київ. Русі. Через нього проходив т. зв. Васильків. шлях, що вів з Києва до країн Зх. Європи. 1240 місто зруйнували монголо-татари, що призвело до його занепаду. У 2-й пол. 13 ст. В. став власністю Києво-Печер. лаври. У серед. 14 ст. В. у складі Київ. землі потрапив у володіння Великого князівства Литовського, 1569 за Люблін. унією відійшов до польс. корони. Від 70-х рр. 16 ст. почалося відродження В. Києво-Печер. лавра спорудила нові укріплення і замок, залишки яких збереглися до наших днів. 1586 В. одержав Маґдебур. право, було дозволено проводити 2 ярмарки на рік і щотижневі торги. Все це сприяло швидкому зростанню м-ка. Під час Визв. війни під проводом Б. Хмельницького В. був центром Васильків. сотні Київ. полку. Нове піднесення В. припадає на кін. 17–18 ст., коли місто після т. зв. Вічного миру 1686 відходить разом з Києвом до Росії і стає прикордон. містом з митницею. 1720 тут налічувалося 700 дворів, а ген. опис 1765–69 називає такі частини, як Збирівка, Містечко, Западинці, Піски, оточені укріпленнями, які мали чотири брами: Печер., Київ., Білоцерків. і Трипільську. У місті діяли шевський, кравец., ткац. і тесляр. цехи. Майже половина насел. займалася землеробством (46,7 %). 1797 В. став повіт. містом, але втрата статусу прикордон. міста негативно позначилося на темпах його розвитку. На 1858 насел. В. складало 11 401 особу. Мешканці В. займалися дрібними промислами, торгівлею. У місті були 5 невеликих тютюн. ф-к, миловарня, пивоварня, 2 цегельні і з-д сальних свічок.

У 2-й пол. 19 ст. в економіці В. значне місце посідало оброблення шкіри – працювало 4 шкір. з-ди, а також цегельня і миловарня. 1897 налічувалося 13 крамниць, 15 рудників, 48 шинків і 7 трактирів. 1900 насел. міста зросло до 18 580 осіб, які мешкали в 2085 будинках. Діяла лікарня на 20 ліжок, працювали 4 лікарі і 5 фельдшерів. 1833 відкрито парафіял. школу. У 20-х рр. 19 ст. В. був одним із центрів руху декабристів, де перебувала Васильків. управа Пд. т-ва декабристів. У кінці грудня 1825 тут спалахнуло повстання Черніг. полку. 1846 В. відвідав Т. Шевченко. Згадки про В. є в його повістях «Прогулка с удовольствием и не без морали» та «Наймичка». Нині одна з вулиць і провулок міста носять ім’я Кобзаря. Жит. В. брали участь у Визв. змаганнях укр. народу 1917–20. Через місто проходили війська УНР, Гетьман. уряду, повстан. загони та ін. 1919 армія А. Денікіна влаштувала євр. погром. Від 1923 – райцентр Київ. округи (від 1932 – Київ. обл.). Мешканці В. потерпали від голодомору 1932–33. Під час 2-ї світ. війни В. – один з рубежів рад. оборони Києва у липні–вересні 1941, а також оборони гітлерів. військ наприкінці 1943. У повоєнні роки розвивалася шкіряна й взуттєва, харч. і буд. пром-сті. В. є осередком гончарства. Тут здавна виготовляють традиц. для Серед. Наддніпрянщини мальов. посуд, оздоблений поліхром. зображенням риб, птахів та рослин. орнаментом. У серед. 18 ст. існував гончар. цех. Серед виробів кін. 19 – поч. 20 ст. – теракотовий, полив’яний та димляний посуд, фігурні посуди (у вигляді баранів і птахів), іграшки. Для розписів посуду, що виконуються технікою ріжкування, характерні рослин. (велике листя з прожилками) і геом. (кривульки, крапки тощо) орнам. мотиви. 1928–34 існувала гончар. артіль «Керамік» (нині – ТОВ «Васильківський майоліковий завод»). Серед відо-мих майстрів – І. та О. Вернигори, І. Панащенко, родина Савчуків, П. Середа; майстри розпису – М. Кернер, О. Луцик, С. Савчук. Міжнар. визнання здобули керам. вироби Валерія і Надія Протор’євих. У 1930-х рр. у В. засн. вишивал. артіль, реорганізовано філію Київ. худож.-вироб. об’єдн. ім. Т. Шевченка, де виготовляли блузи, рушники, дит. сорочки, кептарі, оздоблені вишивками у техніках косої гладі, вирізування, мережки. Серед майстрів – Л. Гордина, Н. Гордовенко, Н. Єфименко, О. Клименко. Нині серед гол. пром. підпр-в – АТЗТ «Васильківхлібопродукт», дочірнє підпр-во «Стімекс профіль» компанії «Євробуд» (виготовлення пластик. вікон та вагонки), підпр-во «ЕЛТЕХ» (виготовлення трубчастих електронагрівачів), ВАТ «Васильків. шкірзавод», наук.-вироб. підпр-во «УКРВЕРМИКУЛІТ» (виготовлення унікал. жаростійких матеріалів), ТОВи – «СлаВа» (виготовлення напівфабрикатів шкіри), «Арсенал» (виготовлення профнастилу та металокерам. покриття). У місті – 4 стадіони, плавал. басейн, ДЮСШ; 8 заг.-осв. шкіл, ПТУ, 11 дитсадків; центр. рай. лікарня, дит. та доросла поліклініки, дит. лікарня, шкірвендиспансер, стомат. поліклініка; 3 музеї, 5 б-к, 2 Будинки культури, школа мист-в; готель; відділ. 5-ти банків; 2 сквери. Виходить г. «Життя і слово». Реліг. громади: УПЦ МП, свідків Єгови, адвентистів сьомого дня. Пам’ятники арх-ри 18 ст.: собор св. Антонія і Феодосія з дзвіницею (1758, споруджений ймовірно зодчим Києво-Печер. лаври С. Ковніром), Свято-Микол. церква (1792), адм. будова (1817). Встановлено пам’ятник Т. Шевченку, меморіал пам’яті, де викарбувано прізвища 1745 жителів В., які не повернулися з війни; пам’ятні знаки, присвяч. 10-річчю виведення військ з Афганістану, 60-річчю голодомору в Україні та 150-річчю повстання Черніг. полку. Місто має герб (1852), гімн (1997). Побл. міста збереглися залишки змієвих валів. Серед уродженців – чл.-кор. АН УРСР Е. Співак, д-р фіз.-мат. н. С. Павелець; перекладачка Н. Андріанова-Гордієнко, поет і прозаїк М. Ситник; церк. діяч П. Білон; композитор і музикознавець Г. Любомирський, засл. діяч мист-в України В. Пацунов, майстриня нар. творчості О. Феоклістова; спортсменка І. Секачова.

Літ.: Петриченко М. Опорний пункт стародавнього Києва: З історії м. Василькова Київ. обл. // Наука і сусп-во. 1983. № 5; Малюк М. Васильків. К., 1988; Попович В. Місто на Стугні // КС. 1994. № 2.

А. П. Боровик, А. І. Коцупал

Стаття оновлена: 2005