Васильків

ВАСИЛЬКІ́В — місто обласного значе­н­ня Київської області, райцентр. Знаходиться у центр. частині обл., на берегах р. Стугна (притока Дні­пра), за 36 км на Пд. Зх. від Києва. Залізнична ст., авто­станція. Площа 30 км². Насел. 39 722 особи (2001, складає 98,6 % до 1989), пере­важна більшість — українці. Тер. В. була заселена ще в 2 тис. до н. е., про що свідчать зна­йдені тут посудини трипіл. культури. На Білокнязів. полі 1847 роз­копано два кургани — т. зв. Велика та Мала могили скіф. часу (6–5 ст. до н. е.), де було виявлено заліз. панцир та ін. речі. 1885 у В. зна­йдено давньорим. монети 2 ст. Заснував В. київ. князь Володимир Святославич у період між 988–996 і на­звав своїм новим імʼям — Василів, одержаним після прийня­т­тя християнства. Вперше згадується у літописі «Повѣсть времен­ных лѣт» і без­посередньо повʼязується з біо­графією князя Володимира Святославича. Через рік після прийня­т­тя християнства у місті зʼявилася Преображен. церква. У Василеві народився св. Феодосій Печерський (бл. 1036–74) — один з перших ігуменів Києво-Печер. монастиря, автор по­вчань, послань, «слів». У часи Київ. Русі ві­ді­гравав роль опор. пункту, тут у 11 ст. була споруджена фортеця. Під час князів. між­усобиць 11–12 ст. у місті князі збирали свої дружини для боротьби з суперником. 1157 Василів ді­стався в уділ Василькові Юрі­йовичу, синові київ. князя Юрія Володимировича, який і пере­йменував його на Васильків. Водночас давній В. був і одним з ремісн.-торг. центрів Київ. Русі. Через нього проходив т. зв. Васильків. шлях, що вів з Києва до країн Зх. Європи. 1240 місто зруйнували монголо-татари, що при­звело до його занепаду. У 2-й пол. 13 ст. В. став власністю Києво-Печер. лаври. У серед. 14 ст. В. у складі Київ. землі потрапив у володі­н­ня Великого князівства Литовського, 1569 за Люблін. унією ві­ді­йшов до польс. корони. Від 70-х рр. 16 ст. почалося від­родже­н­ня В. Києво-Печер. лавра спорудила нові укріпле­н­ня і замок, залишки яких збереглися до наших днів. 1586 В. одержав Маґдебур. право, було до­зволено проводити 2 ярмарки на рік і щотижневі торги. Все це сприяло швидкому зро­стан­ню м-ка. Під час Визв. війни під проводом Б. Хмельницького В. був центром Васильків. сотні Київ. полку. Нове під­несе­н­ня В. припадає на кін. 17–18 ст., коли місто після т. зв. Вічного миру 1686 від­ходить разом з Києвом до Росії і стає прикордон. містом з митницею. 1720 тут налічувалося 700 дворів, а ген. опис 1765–69 називає такі частини, як Збирівка, Містечко, Западинці, Піски, оточені укріпле­н­нями, які мали чотири брами: Печер., Київ., Білоцерків. і Трипільську. У місті діяли шевський, кравец., ткац. і тесляр. цехи. Майже половина насел. за­ймалася землеробством (46,7 %). 1797 В. став повіт. містом, але втрата статусу прикордон. міста негативно по­значилося на темпах його роз­витку. На 1858 насел. В. складало 11 401 особу. Мешканці В. за­ймалися дрібними промислами, торгівлею. У місті були 5 невеликих тютюн. ф-к, миловарня, пивоварня, 2 цегельні і завод сальних свічок.

У 2-й пол. 19 ст. в економіці В. значне місце посідало обробле­н­ня шкіри — працювало 4 шкір. заводи, а також цегельня і миловарня. 1897 налічувалося 13 крамниць, 15 рудників, 48 шинків і 7 трактирів. 1900 насел. міста зросло до 18 580 осіб, які мешкали в 2085 будинках. Діяла лікарня на 20 ліжок, працювали 4 лікарі і 5 фельдшерів. 1833 від­крито парафіял. школу. У 20-х рр. 19 ст. В. був одним із центрів руху декабристів, де пере­бувала Васильків. управа Пд. товариства декабристів. У кінці грудня 1825 тут спалахнуло пов­ста­н­ня Черніг. полку. 1846 В. від­відав Т. Шевченко. Згадки про В. є в його повістях «Прогулка с удовольствием и не без морали» та «Наймичка». Нині одна з вулиць і провулок міста носять імʼя Кобзаря. Жит. В. брали участь у Визв. змага­н­нях українського народу 1917–20. Через місто проходили війська УНР, Геть­ман. уряду, пов­стан. загони та ін. 1919 армія А. Денікіна влаштувала євр. погром. Від 1923 — райцентр Київ. округи (від 1932 — Київ. обл.). Мешканці В. потерпали від голодомору 1932–33. Під час 2-ї світової війни В. — один з рубежів рад. оборони Києва у липні–вересні 1941, а також оборони гітлерів. військ на­прикінці 1943. У повоєн­ні роки роз­вивалася шкіряна й взут­тєва, харч. і буд. промисловості. В. є осередком гончарства. Тут здавна виготовляють традиц. для Серед. Над­дні­прянщини мальов. посуд, оздоблений поліхром. зображе­н­ням риб, птахів та рослин. орнаментом. У серед. 18 ст. існував гончар. цех. Серед виробів кін. 19 — поч. 20 ст. — теракотовий, поливʼяний та димляний посуд, фігурні посуди (у ви­гляді баранів і птахів), іграшки. Для роз­писів посуду, що виконуються технікою ріжкува­н­ня, характерні рослин. (велике листя з прожилками) і геом. (кривульки, крапки тощо) орнам. мотиви. 1928–34 існувала гончар. артіль «Керамік» (нині — ТОВ «Васильківський ма­йоліковий завод»). Серед відо-мих майстрів — І. та О. Вернигори, І. Панащенко, родина Савчуків, П. Середа; майстри роз­пису — М. Кернер, О. Луцик, С. Савчук. Між­нар. ви­зна­н­ня здобули керам. вироби Валерія і Надія Проторʼєвих. У 1930-х рр. у В. засн. вишивал. артіль, реорганізовано філію Київ. худож.-вироб. обʼ­єдн. ім. Т. Шевченка, де виготовляли блузи, рушники, дит. сорочки, кептарі, оздоблені вишивками у техніках косої гладі, вирізува­н­ня, мережки. Серед майстрів — Л. Гордина, Н. Гордовенко, Н. Єфименко, О. Клименко. Нині серед гол. пром. під­приємств — АТЗТ «Васильківхлібо­продукт», дочірнє під­приємство «Стімекс профіль» компанії «Євробуд» (виготовле­н­ня пластик. вікон та вагонки), під­приємство «ЕЛТЕХ» (виготовле­н­ня трубчастих електрона­грівачів), ВАТ «Васильків. шкірзавод», наук.-вироб. під­приємство «УКРВЕРМИКУЛІТ» (виготовле­н­ня унікал. жаро­стійких матеріалів), ТОВи — «СлаВа» (виготовле­н­ня напів­фабрикатів шкіри), «Арсенал» (виготовле­н­ня профнастилу та металокерам. покри­т­тя). У місті — 4 стадіони, плавал. басейн, ДЮСШ; 8 заг.-осв. шкіл, ПТУ, 11 дитсадків; центр. рай. лікарня, дит. та доросла поліклініки, дит. лікарня, шкірвендиспансер, стомат. поліклініка; 3 музеї, 5 б-к, 2 Будинки культури, школа мистецтв; готель; від­діл. 5-ти банків; 2 сквери. Виходить г. «Життя і слово». Реліг. громади: УПЦ МП, свідків Єгови, адвентистів сьомого дня. Памʼятники архітектури 18 ст.: собор св. Антонія і Феодосія з дзвіницею (1758, споруджений ймовірно зодчим Києво-Печер. лаври С. Ковніром), Свято-Микол. церква (1792), адм. будова (1817). Встановлено памʼятник Т. Шевченку, меморіал памʼяті, де викарбувано прі­звища 1745 жителів В., які не повернулися з війни; памʼятні знаки, присвяч. 10-річчю виведе­н­ня військ з Афгані­стану, 60-річчю голодомору в Україні та 150-річчю пов­ста­н­ня Черніг. полку. Місто має герб (1852), гімн (1997). Побл. міста збереглися залишки змієвих валів. Серед уродженців — чл.-кор. АН УРСР Е. Спів­ак, д-р фіз.-мат. н. С. Павелець; пере­кладачка Н. Андріанова-Гордієнко, поет і прозаїк М. Ситник; церк. діяч П. Білон; композитор і музико­знавець Г. Любомирський, засл. діяч мистецтв України В. Пацунов, майстриня нар. творчості О. Феоклістова; спортс­менка І. Секачова.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю