Васильківська Женя - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Васильківська Женя

ВАСИЛЬКІ́ВСЬКА Женя (справж. – Васильківська Євгенія Іванівна; 06. 01. 1926, м. Ковель Волин. обл.) – поетеса, літературознавець. Дитинство пройшло на Волині. Від 1944 проживала у Лінці (Австрія), від 1951 – у Нью-Йорку. Після закінчення ун-ту зі ступ. д-ра філософії (1962) багато років викладала франц., іспан., рос. мови в одному з ун-тів шт. Вірджинія. Видала єдину поет. зб. «Короткі віддалі» (Нью-Йорк, 1959). Низку віршів В. опубл. у колект. зб. «Нові поезії» (Нью-Йорк, 1961). Письменниця підготувала до друку другу збірку поезій, працювала над драм. трилогією «Слідами сонця». Витоки поет. мислення і образності В. – у традиц. укр. нар. пісенності й взагалі фольклорі, але метафізика в неї новаторська, і саме цим своєрід. поєднанням давності й модерну приваблює її лірика. В. має низку перекладів – друкувалася переважно в «Українській літературній газеті» – з іспан., франц., англ. мов: це вірші Ґ. Лорки (у зб. «Вибраний Ґарсія Льорка», Мюнхен, 1958), Сен-Жона Перса, Ґ. Містраль, П. Реверді; п’єса «Антіґона» Ж. Ануя (Мюнхен, 1962), а також. з укр. на англ. (поезія «Регіт» Т. Осьмачки, опубл. в укр. студент. ревю «Horizon», 1956–57, № 1–2). В україномов. доробку В. – літературознавче дослідж. творчості Сен-Жона Перса, Ґ. Містраль тощо; статті про молоде покоління повоєн. укр. еміграції, нью-йорк. поет. школу. В останні десятиріччя відійшла від літ. творчості. Добірки віршів В. опубл. в антологіях «Координати» (т. 2, б. м., 1969), «Листок з вирію: Поезія діаспори» (кн. 1, К., 2001).

Літ.: Барка В. Уваги про поезію старовинну і сучасну. Женя Васильківська // Свобода. 1958, 30 серп.; Державин В. Українська молода поезія на сьогодні // Фенікс. 1959. Т. 7, № 9; Лесич В. Три збірки поезій // Укр. літ. газета. 1960. № 9; J. Lobodowski. Mùody las na obczyênie // Kultura. 1960. № 156; Костецький І. Женя Васильківська. «Короткі віддалі…» // Україна і світ. 1963–65. № 25–27; П., І. Про поезію Жені Васильківської // Америка. 1965, 12 листоп.

Р. І. Доценко

Стаття оновлена: 2005