Васильківський Олександр Олексійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Васильківський Олександр Олексійович

ВАСИЛЬКІ́ВСЬКИЙ Олександр Олексійович (06. 06. 1940, с. Царичанка, нині смт Дніпроп. обл.) – письменник, журналіст, видавець. Син О. Васильківського. Чл. НСПУ (1973). Літ. премії ім. М. Островського (1976) та ім. М. Горького (1982). Закін. Львів. ун-т (1965). Працював у редакціях львів. та київ. обл. газет, у вид-ві «Рад. письменник». Від 1982 – ред., від 2000 – гол. ред. ж. «Київ». У кн. для дітей і підлітків «Полиновий вітер» (1967), «Сині журавлі» (1968), а також у зб. оповідань і повістей «Останній день літа» (1968), «Під крилом осені» (1972; усі – Київ), «Мить вертання» (К., 1974; рос. перекл. – Москва, 1976) віддав данину романтизму. У творі «Березо-ва кладь» (1979), у романах «Причали наші» (1983), «...І всі, хто не забув» (1984; рос. перекл. – Москва, 1987), «Поки є час» (1986), повісті «Сорок днів» (1989; усі – Київ) звертається до буден. «життя серед життя», досліджує проблеми добра і зла, пошуки людиною свого місця в світі. Творча манера В. характеризується психологізмом і пластичністю образів, ірреаліст. вкрапленнями в оповідь. Роман «Число сатани» (К., 2003) побуд. на поєднанні фантастики і реал. обставин київ. життя наприкінці 80-х рр. Окремі твори В. друкувалися угор., чес., словац., нім., казах. мовами.

Літ.: Брюховецький В. Жага вагомого вчинку // Вітчизна. 1973. № 1; Семенко В. Мірило людської сутності // ЛУ. 1980, 25 листоп.; Штонь Г. Поки не пізно // Там само. 1990, 6 берез.

В. А. Бурбела

Стаття оновлена: 2005