Конформізм соціальний - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Конформізм соціальний

КОНФОРМІ́ЗМ СОЦІА́ЛЬНИЙ – некритичне сприйняття і наслідування думкам, стандартам, стереотипам масової свідомос­ті, традиціям, авторитетам, прин­­ципам, установкам, що панують у певному суспільстві чи групі. К. с. розглядають як тип поведінки, що відповідає нормам групи чи сусп-ва і є протилеж. девіації, життєву позицію (без­ініціативність, індиферентність), форми соц. інтеграції, самови­значення, життєдіяльності (пристосуванство); вид внутр.-колек­тив. відносин (толерантність), фор­му адаптації (прийняття стан­дартів мислення та поведінки), тип колектив. солідарності (схо­­жість індивідів, однаковість виконуваних сусп. функцій, погли­нання особистості колективом). Прояви та особливості К. с. досліджували С.-Е. Аш, В. Райх, З. Фройд, Е. Фромм, Т. Адорно, Г. Маркузе та ін. С.-Е. Аш довів, що К. зумовлений індивід.-психол. особливостями, мікросоц. характеристиками індивіда (його статусом і роллю в групі), ситуац. характеристиками, а також статтю та віком. З. Фройд вивчав такі механізми формування К. с., як насилля, залякування, нац. і соц. нарцисизм, ідентифікація з вождем або правлячими групами, сексуал. стримання тощо. Е. Фромм вважав К. с. автомат. механізмом, притаман. більшості нормал. індивідів у сучас. сусп-ві: людина при­­пиняє бути сама собою, повністю засвоює той тип особистості, який їй пропонують моделі культури, стає такою, як інші, та якою її очікують побачити (протиріччя між «Я» та світом зникають, а разом із ними – свідомий страх самотності й безсилля). Т. Адорно розглядав К. с. як шлях до перевтілення в авторитарну особистість, що є опорою фашист. режимів, Г. Маркузе запровадив у обіг конформіст. тип т. зв. одномір. людини, притаман. сучас. індустр. (споживац.) сусп-ву. Представники структурно-функціонал. теорії К. с. (Р. Мертон, Т. Парсонс) вважали його передумовою згоди в соц. системі та її сталості. Так, Р. Мертон називав конформізмом поведінку, яка передбачає згоду індивідів із суспільно значимими цілями і засобами їхнього досягнення, єдиним сталим типом поведінки індивідів стосовно сусп-ва (на відміну від ретреатизму, ритуалізму, бунту).

Предметом вивчення Х. Аренд, Ч.-Р. Міллса, Л.-Е. Вайта були проб­­леми впливу бюрократ. орг-ції, масового сусп-ва, авто­ритар. і тоталітар. режимів на формування К. с. У таких ситуаціях він може проявлятися у жорс­ткій, що охоплює всі сторони сусп. життя, насаджується директивно, є догматич. тота­лі­тар. формою, та м’якій – значно менш політизов., необо­в’язк., але пов’язаній з потуж. механізмами формування конформнос­ті ліберал. середовищем формах. Загалом К. с., як соц.-пси­хол. підґрунття авторитаризму й тоталітаризму, може розвива­тися внаслідок маніпулювання індивід. або масовою свідомістю у політ. цілях, знаходить прояв у некритич. прийнятті будь-якої пропаганди, політ. пасивності та апатії. Поняття «К. с.» тісно по­­в’язане, але дещо відрізняється від поняття «конформність» (вивчає соц. психологія), яке по­­значає універсал. механізм узго­­дження думок і поведінки індивіда з думками та поведінкою групи або її більшості; один з аспектів взаємовідносин індивіда і групи. Розрізняють зовн. (публічна) та внутр. (особиста) види конформності (їх також мож­­на вважати видами К. с.): зовн. – демонстративне підкорення дум­­кам, стандартам групи з метою заслужити схвалення або уникнути осуду чи більш жорстких санкцій з боку осіб, які входять у групу; внутр. – дійсне перетво­рення індивід. думок, установок у результаті внутр. прийнят­тя позиції оточуючих, визнання її обґрунтованішою і об’єктив­ні­шою, ніж власна точка зору. Таким чином, залежність від сусп. стереотипів конформіст може сприймати як вимушений чи природ., належ. або навіть єдино можливий стан.

Літ.: Кон И. С. Социология личности. 1967; Фромм Э. Бегство от свободы / Пер. с англ. 2004 (обидві – Москва).

Т. Я. Любива

Стаття оновлена: 2014