КОНХІОЛО́ГІЯ (від грец. ,  — черепашка та …логія) — галузь зоології, що ви­вчає черепашки, пере­важно молюсків (або мʼяку­нів). Інші назви: конхологія, конхіліологія. Черепашка молюсків є твердим мінерально-органічним скелетом (за­звичай зовнішнім, у деяких груп — внутрішнім), який складається з одного або декількох зчленованих елементів і виконує захисну функцію. Черепашка або її елементи секретуються клітинами шкіряної складки (мантії), що оточує основу тулуба мо­­люсків і має декілька шарів. Зовні роз­ташований конхіоліновий шар (періостракум), який значною мірою складається з органічної речовини й захищає роз­міщені глибше шари від роз­чине­н­ня; з ним також повʼязане забарвле­н­ня черепашки більшості молюсків. Під періостракумом знаходиться середній вапнистий призматичний шар (ос­­тракум), зсередини до нього при­­лягає внутрішній (також вапнистий) перламутровий шар — гіпостракум. Із призматичним шаром повʼя­зані забарвле­н­ня й візерунок поверх­ні черепашки деяких молюсків. Перламутровий шар доб­ре роз­винений у нижчих черевоногих, багатьох двостулкових та зовнішньо-черепашкових головоногих (на­приклад, Nautilus) молюсків. Як правило, черепашка молюсків містить усе тіло тварини або прикриває лише його частину, однак у багатьох випадках вона обро­стає мантією, до певного ступеня редукується (аж до повної від­сутності в дорослих особин, на­приклад, слизнів), інколи стає вну­­трішньою. Загальний ви­гляд, будова та форма черепашки значно змінюються в межах типу Mollusca і часто дуже від­різняються навіть у межах класів або окремих рядів. За­звичай черепашка молюсків формується протягом 2-х або 3-х послідовних стадій індивідуального роз­витку і від­повід­но складається з 2-х або 3-х частин. Декілька перших верх­ніх обертів (1–3, іноді більше) називають ембріональними (або протоконх-1), оскільки вони є вже в молодих молюсків, що виходять з яйцевих (ембріональних) оболонок. На­ступна частина черепаш­ки за­звичай формується під час личинкової стадії; називається про­­токонхом-2. Якщо молюски не мають личинки, протоконх-2 у них від­сутній. Багато молюсків характеризуються видоспецифічним орнаментом протоконха; іно­­ді скульптура на поверх­ні ем­­брі­ональних та личинкових звоїв різко від­різняється та (або) пред­ставлена складним по­єд­на­н­ням най­дрібніших гранул, горбочків, реберець тощо. Частину черепашки дорослого молюска, сформова­ну після заверше­н­ня ембріональних та личинкових (якщо є) стадій, називають телеоконхом.

Перші описи молюсків, зокрема їхньої черепашки, трапляються вже у книгах давньої Індії та Ки­­таю. Давньо­грецький учений Аристотель роз­різняв чимало видів молюсків і вперше здійснив спро­бу їх класифікувати. Історія ви­вче­н­ня молюсків Пів­ден­но-Східної Європи, зокрема України, нараховує при­близно 250 р. Її від­лік починають від виходу 10-го ви­да­н­ня книги «Syste­ma Naturae» («Система природи», 1758) К. Лін­нея — засновника сучасної системи тварин­ного світу. Сис­­тематичні дослідже­н­ня черепашок молюсків континентальних водойм України, Чорного та Азовського морів започаткував П. Пал­лас. Важли­вий внесок також зробили Е. Ейх­вальд, В. Ульянін, М. Андрусов, С. Зернов, Я. Старобогатов, К. Мі­­лашевич, В. Жадін, праці яких не втратили свого значе­н­ня донині. Серед конхіологів України 2-ї половини 20 ст. — В. Здун, В. Іванців, Д. Макаренко, А. Стадничен­ко, П. Гожик, В. Корнюшин, В. Ані­­стратенко, В. Поліщук, О. Черно­горенко. Головні пріоритетами нинішнього роз­витку конхіологічних досліджень в Україні є детальне ви­вче­н­ня мікро- та макроморфології черепашки із залуче­н­ням сучасних методик. Також залишається актуальною опис нових видів, зокрема тих, що зʼявилися в фауні країни нещодавно (види-вселенці). Осередки конхіологів в Україні поширені нерівномірно. Групи фахівців працюють у Західній Україні — С. Бакаєва, Р. Гураль, Н. Сверлова (усі — Львів), на Пів­дні — В. Золотарьов, Н. Шурова, М. Сон (усі — Одеса), В. Му­­ріна, І. Бондарев, М. Ревков (усі — Севастополь), Л. Даценко, І. Ха­­ліман (обоє — Мелітополь), Н. Ви­­чалковська, С. Крамаренко (обоє — Миколаїв), Т. Алек­­сенко (Херсон), С. Леонов, Г. Прокопов (обоє — Сімфе­рополь), у центральній частині України молюсків досліджують учні школи А. Стадниченко (Житомир), а також В. Аністратенко, О. Аністратенко, О. Байдашников, І. Балашев, П. Гожик, О. Дег­­тяренко, В. Коваленко, В. Присяжнюк, Д. Лукашов, О. Протасов (усі — Київ) та ін.