Конхіологія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Конхіологія

КОНХІОЛО́ГІЯ (від грец. , – черепашка та …логія) – галузь зоології, що вивчає черепашки, переважно молюсків (або м’яку­нів). Ін. назви: конхологія, конхіліологія. Черепашка молюсків є твердим мінерал.-орган. скелетом (зазвичай зовн., у деяких груп – внутр.), який складається з одного або декількох зчленованих елементів і виконує захисну функцію. Черепашка або її елементи секретуються клітинами шкіряної складки (мантії), що оточує основу тулуба мо­­люсків і має декілька шарів. Зовні розташований конхіоліновий шар (періостракум), який знач. мірою складається з орган. речовини й захищає розміщені глибше шари від розчинення; з ним також пов’язане забарвлення черепашки більшості молюсків. Під періостракумом знаходиться середній вапнистий призматич. шар (ос­­тракум), зсередини до нього при­­лягає внутр. (також вапнистий) перламутровий шар – гіпостракум. Із призматич. шаром пов’я­зані забарвлення й візерунок поверхні черепашки деяких молюсків. Перламутровий шар доб­ре розвинений у нижчих черевоногих, багатьох двостулкових та зовн.-черепашк. головоногих (напр., Nautilus) молюсків. Як правило, черепашка молюсків містить усе тіло тварини або прикриває лише його частину, однак у багатьох випадках вона обростає мантією, до певного ступ. редукується (аж до повної відсутності в дорослих особин, напр., слизнів), інколи стає вну­­трішньою. Заг. вигляд, будова та форма черепашки значно змінюються в межах типу Mollusca і часто дуже відрізняються навіть у межах класів або окремих рядів. Зазвичай черепашка молюсків формується протягом 2-х або 3-х послідовних стадій індивід. розвитку і відповідно скла­дається з 2-х або 3-х частин. Декілька перших верх. обертів (1–3, іноді більше) називають ембріональними (або протоконх-1), оскільки вони є вже в молодих молюсків, що виходять з яйцевих (ембріонал.) оболонок. Наступна частина черепаш­ки зазвичай формується під час личинк. стадії; називається про­­токонхом-2. Якщо молюски не мають личинки, протоконх-2 у них відсутній. Багато молюсків характеризуються видоспецифіч. орнаментом протоконха; іно­­ді скульптура на поверхні ем­­брі­онал. та личинк. звоїв різко відрізняється та (або) представлена склад. поєднанням найдрібніших гранул, горбочків, реберець тощо. Частину черепашки дорослого молюска, сформова­ну після завершення ембріонал. та личинк. (якщо є) стадій, називають телеоконхом.

Перші описи молюсків, зокрема їхньої черепашки, трапляються вже у книгах давньої Індії та Ки­­таю. Давньогрец. учений Аристотель розрізняв чимало видів молюсків і вперше здійснив спро­бу їх класифікувати. Історія вивчення молюсків Пд.-Сх. Європи, зокрема України, нараховує прибл. 250 р. Її відлік починають від виходу 10-го вид. кн. «Syste­ma Naturae» («Система природи», 1758) К. Ліннея – засн. сучас. системи тварин. світу. Сис­­тематичні дослідж. черепашок молюсків континентал. водойм України, Чорного та Азов. морів започаткував П. Паллас. Важли­вий внесок також зробили Е. Ейх­вальд, В. Ульянін, М. Андрусов, С. Зернов, Я. Старобогатов, К. Мі­­лашевич, В. Жадін, праці яких не втратили свого значення донині. Серед конхіологів України 2-ї пол. 20 ст. – В. Здун, В. Іванців, Д. Макаренко, А. Стадничен­ко, П. Гожик, В. Корнюшин, В. Ані­­стратенко, В. Поліщук, О. Черно­горенко. Гол. пріоритетами нинішнього розвитку конхіол. дослідж. в Україні є детальне вивчення мікро- та макроморфології черепашки із залученням сучас. методик. Також залишається актуал. опис нових видів, зокрема тих, що з’явилися в фауні країни нещодавно (види-вселенці). Осередки конхіологів в Україні поширені нерівномірно. Групи фахівців працюють у Зх. Україні – С. Бакаєва, Р. Гураль, Н. Сверлова (усі – Львів), на Пд. – В. Золотарьов, Н. Шурова, М. Сон (усі – Одеса), В. Му­­ріна, І. Бондарев, М. Ревков (усі – Севастополь), Л. Даценко, І. Ха­­ліман (обоє – Мелітополь), Н. Ви­­чалковська, С. Крамаренко (обоє – Миколаїв), Т. Алек­­сенко (Херсон), С. Леонов, Г. Прокопов (обоє – Сімфе­рополь), у центр. частині України молюсків досліджують учні школи А. Стадниченко (Житомир), а також В. Аністратенко, О. Аністратенко, О. Байдашников, І. Балашев, П. Гожик, О. Дег­­тяренко, В. Коваленко, В. Присяжнюк, Д. Лукашов, О. Протасов (усі – Київ) та ін.

Літ.: Голиков А. Н., Старобогатов Я. И. Класс брюхоногие моллюски – Gastro­poda Cuvier, 1797 // Опреде­литель фау­ны Черного и Азов. морей. Т. 3. К., 1972; Скарлато О. А., Старобогатов Я. И. Класс двустворчатые моллюски – Bi­­valvia Linne, 1758 // Там само; Гожик П. Ф., Присяжнюк В. А. Пресноводные и на­­земные моллюски миоцена Правобережной Украины. К., 1978; Старобо­гатов Я. И., Прозорова Л. А., Богатов В. В., Саенко Е. М. Моллюски // Определитель пресноводных беспо­звоночных России и сопредельных тер­­риторий. Т. 6, ч. 1. С.-Петербург, 2004; Гожик П. Ф., Даценко Л. Н. Пресновод­ные моллюски позднего кайнозоя юга Восточной Европы. Ч. 2. К., 2007; Анистратенко В. В., Халиман И. А., Анистратенко О. Ю. Моллюски Азовского моря. К., 2011.

В. В. Аністратенко

Стаття оновлена: 2014