Ватикан, Держава-Місто Ватикан

Визначення і загальна характеристика

ВАТИКА́Н, Держава-Місто Ватикан (лат. Vaticanae, італ. Santa Sede, Stato della Citta del Vaticano) — держава в Європі, анклав на території Італії; центр католицької церкви, резиденція її глави — Папи Римського. Роз­ташований у західній частині Риму, на Ватиканських пагорбах. Охоплює палацово-храмовий комплекс із славетною Базилікою св. Петра, Ватиканський палац, споруди музеїв єгипетського мистецтва, етруського мистецтва, Піо Клементіно, Кʼярамонті, Ватиканську картин­ну галерею. Під Ватиканською адміністрацією пере­бувають на території Риму низка церков (зокрема Латеранський собор) та церковні ін­ституції (5 папських університетів). Площа 0,44 км² (найменша держава Європи). Населе­н­ня 890 осіб (2001): італійців — 90 %, проживають також швейцарці та інші. Мови: італійська та латинська (офіційні). Грошова одиниця — євро.

Від 8 ст. до 1871 В. був центром Папської держави, до складу якої входила низка областей, що мали територію близько 16 тис. км² з населе­н­ням понад 3 млн осіб. 1871 вони у складі Італійського королівства. Незалежна держава В. у сучасних кордонах існує від 1929 (на основі Латеранського договору, укладеного папським престолом та італійською державою).

Державний устрій

В. — абсолютна теократична монархія, де вся повнота законодавчої, виконавчої та судової влади номінально належить Папі (від 2025 — Лев XIV), якого обирає довічно Конклав (зʼїзд) кардиналів, яких, у свою чергу, при­значає Папа. Повний титул Папи: єпис­коп Риму, намісник Ісуса Христа, спадкоємець князя апостолів, верховний понтифік Вселенської церкви, патріарх Заходу, примас Італії, архі­єпис­коп і митрополит Римської провінції, монарх держави-міста Ватикан, раб рабів Божих. 

Папство — керівництво РКЦ, один з най­старіших релігійних центрів, який існує близько 1500 років. Папство почало складатися в період занепаду Римської імперії на основі римського єпис­копату. З пере­несе­н­ням столиці імперії до Кон­стантинополя (330 р.) та паді­н­ням остан­нього римського імператора (476 р.) світська влада в Римі пере­йшла до рук єпис­копа, який отримав титул Папи Римського. Консультативні органи: Вселенський собор РКЦ (остан­ній скликався 1962–65), Конклав, європейський синод, до складу якого входять патріархи та митрополити східних католицьких церков, пред­ставники національних єпис­копських конференцій, чернечих орденів та особисто при­значені Папою особи. Сукупність міністерств та ві­домств В. називається Курією, до якої входять Державний секретаріат у складі Департаменту по звʼязках з державами (зовнішньо-політичне ві­домство). Курія вміщує також 9 конгрегацій (духовні ві­домства), папські ради (12), трибунали, спеціальні комісії, а також архівну та бібліотечну служби, АН, радіо, телебаче­н­ня, видавництва, друкарні, прес-службу, редакцію г. «LʼOsservatore romano».

На практиці обовʼязки глави держави лише частково виконує без­посередньо Папа Римський. Викона­н­ня їх іншої частини покладено на спеціально уповноважені державні органи, які під­порядковуються Державному секретареві — голові ватиканського уряду. Згідно з одним із внутрішніх документів Івана-Павла ІІ (1978–2005), Державному секретареві надається «високий і спеціальний мандат» пред­ставляти Папу Римського в уряді В. і виконувати від його імені обовʼязки, «повʼязані із суверенітетом держави». Державний секретар користується особливою довірою Папи, є «його першим і най­ближчим спів­робітником в уряді Вселенської Церкви», найвищою посадовою особою, яка пред­ставляє політику й дипломатію В. на між­народній арені, тобто ві­ді­грає ключову роль у процесі формува­н­ня зовнішньої політики Святого Престолу. Від 1984 влада Державного секретаря була посилена ріше­н­ням Папи Римського «про пере­хід у під­порядкува­н­ня Державного секретаря Департаменту із загальних питань». На від­міну від керівників інших державних установ В., які при­значаються терміном на 5 р., посада Державного секретаря без­строкова. Апартаменти Державного секретаря роз­міщені в Папському палаці.

Роль міністерств у системі державного устрою Святого Престолу виконують спеціальні Папські комісії — конгрегації, у компетенції яких пере­бувають пита­н­ня, що ви­значаються від­повід­ними напрямами церковної політики. Перші конгрегації створив на основі Папської Канцелярії 1542 Папа Павло ІІІ. До складу кожної конгрегації належать кардинали, один з яких є Префектом — головою конгрегації, та декілька єпис­копів. Згідно з остан­ньою реформою Римської курії, яка була проведена на основі апостольської кон­ституції «Pastor Bonus» та вступила в дію 1 березня 1989, в системі Святого Престолу нараховують 9 конгрегацій. За роз­виток стосунків із країнами Східної Європи, зокрема й з Україною, від­повід­ає Конгрегація для Східних Церков.

Судова влада у В. реформована згідно з новим Кодексом канонічного права, прийнятим 1987 з ініціативи Івана-Павла ІІ. Сучасними судовими органами є колегіальний суд, суд присяжних та апеляційний суд. Функції поліції з гарантува­н­ня без­пеки держави, населе­н­ня та цін­ностей, які пере­бувають на території В., карної та дорожньої поліції від 1970 виконує спеціальний під­роз­діл жандармерії. Єдине воєнізоване формува­н­ня В. — швейцарська папська гвардія. Основним зав­да­н­ням гвардії є «гарантува­н­ня без­пеки і по­стійна охорона Святої особи Святійшого Отця та його резиденції». Гвардія су­проводжує Папу під час його від­ряджень. Від 1979 кількість гвардійців — 100 осіб.

В. — потужний інформаційно-пропагандистський центр. Крім зга­даної щоден­ної «LʼOsservatore romano», є також тижневі ви­да­н­ня англійською, французькою, іспанською та португальською мовами. Понад 1,5 тис. газет та журналів видається 50 мовами світу. Має одну з найпотужніших у світі служб іномовле­н­ня та мережу ретранс­ляторів, від 1983 діє власне телебаче­н­ня, про­грами якого транс­люються на території Італії та за кордон. Система освіти обі­ймає 14 закладів університетського рівня та 6 академій для під­готовки духовних та світських кадрів.

В. не надає інформації щодо своїх фінансів. Основні джерела фінансових надходжень — прибутки з капітало­вкладень, акцій та пожертвува­н­ня. В. тісно повʼязаний з найбільшими італійськими та між­народними банками. Є спів­власником «Банка ді Рома» та інших банків, а також значних земельних площ у ряді країн світу. Важливою стат­тею доходів є іноземний туризм та випуск поштових марок і сувенірів.

Звʼязки з Україною

В. має своїх дипломатичних пред­ставників (апостольських нунціїв) у багатьох країнах світу. Встановлено дипломатичні від­носини з 120-ма країнами світу. 1919–20 УНР (Директорії) намагалася встановити повноцін­ні дипломатичні від­носини з В., від­рядивши туди свого посла М. Тишкевича, однак з боку В. зу­стрічний рух виявився менш активним, обмежився від­рядже­н­ням Апостольського Візитатора О. Джен­нокіо, який не прибув до Києва у звʼязку з роз­падом УНР. На­прикінці грудня 1991 Святий Престол пові­домив про своє бажа­н­ня провести пере­говори про встановле­н­ня дипломатичних від­носин з Україною, які від­булися у Києві 9–12 січня 1992. Була досягнута домовленість встановити від­носини на рівні Апостольської Нунціатури з боку Святого Престолу і Посольства з боку України. Апостольським Нунцієм (послом) в Україні був при­значений архі­єпис­коп А. Франко, а Посла України в Швейцарській Конфедерації Н. Ковальську було при­значено Над­звичайним та Повноважним Послом України у В. за сумісництвом.

Основна вага від­носин України з В. припадає на політико-дипломатичну, гуманітарну та культурну сфери. У квітні 1993 в рамках візиту до Італії Міністра закордон­них справ України від­булася його зу­стріч з Папою Іваном-Павлом ІІ. В жовтні 1993 в Україні пере­бував Префект Конгрегації для Східних Церков Святого престолу кардинал А. Сільвестріні, якого прийняв Президент України. Він також від­відав католицькі громади грецького та латинського обрядів у Києві, Ужгороді, Мукачевому, Івано-Франківську та Львові. 2 травня 1995 в рамках офіційного візиту до Італії Президент України від­відав В. і мав зу­стріч із Папою. При обговорен­ні питань роз­витку дво­сторон­ніх від­носин Папа Римський одно­значно висловився за роз­будову незалежної Української держави, по­обіцяв сприяти зміцнен­ню між­конфесійної злагоди. 9–16 жовтня 1996 в Україні для участі в завершальних урочистостях з нагоди від­значе­н­ня 400-ї річниці Берестейської унії пере­бував Префект Конгрегації для Східних Церков В. кардинал А. Сільвестріні. 11 жовтня 1996 у м. Гнєзно (Польща) Папа Римський зустрівся з президентами низки країн Східної Європи. В ході зу­стрічі від­булась бесіда також і з Президентом України. 31 травня — 4 червня 1998 з нагоди від­кри­т­тя нового приміще­н­ня Апостольської Нунціатури в Києві від­бувся неофіційний візит в Україну Державного секретаря В. Со­дано. Під час візиту він зустрівся з Президентом України. Від імені Премʼєр-міністра України Державному секретареві В. було пере­дано за­проше­н­ня від­відати Україну з офіційним візитом. 15 та 16 грудня 1998 під час робочого візиту до Італії та В. Премʼєр-міністр України пере­дав різдвяне посла­н­ня Президента України. 2001 Папа Римський від­відав Україну, зокрема Київ та Львів, де, окрім офіційних зу­стрічей з керівництвом України та вищими ієрархами УГКЦ, ви­ступив перед багатотисячною християнською громадою України, до якої звернувся українською мовою глибокими й проникливими словами.

Українці у Ватикані

На початку 90-х рр. у Римі та В. мешкало близько 250 світських українців, а також певна кількість українців — пред­ставників католицького духовенства. Коли до Риму після багаторічного засла­н­ня в Сибіру прибув митрополит Йосиф Сліпий, йому була на­дана окрема резиденція. 1970 кардинал Сліпий від­купив будинок при Церкві св. Сергія і Вакха, який пізніше став резиденцією його на­ступника Мирослава кардинала Любачівського. Храм св. Сергія і Вакха зі знаменитою чудотворною іконою Пресвятої Богородиці Жировицької, згідно з декретом Папи Павла VI, від вересня 1970 став першою українською парафіяльною церквою в Римі. В Римі існує також українська папська Мала Семінарія. Її заснували отці Салезіяни 1951 у Франції, від 1956 вона працює в Італії, від 1959 роз­міщується в Римі. Малу Семінарію утримує Конгрегація для Східних Церков. До 1987 її закінчило 748 студентів, з яких 41 був посвячений у сан священика. 1990 у Семінарії на­вчалося 40 студентів з України. Курс на­вча­н­ня триває 6 років. Всі предмети викладають українською мовою. Диплом про закінче­н­ня Малої Семінарії ви­знає більшість університетів світу.

1963 в Римі Й. Сліпий заснував Український католицький університет (УКУ) як продовже­н­ня Львівської богословської академії, закритої 1944 (у 1990-х роках Львівську богословську академію від­новлено, а в 2000-х роках УКУ почав функціонувати в Україні). На початку 90-х рр. тут на­вчалося близько 80 студентів. Архів УКУ містить цінні матеріали, ману­скрипти, рідкісні документи, зокрема й М. Грушевського та його родини, архів Президента ЗУНР Є. Петрушевича, частину архіву В. Липинського. У бібліотеці цього закладу зі­брано понад 30 тис. книжок і 20 тис. одиниць періодики. При Університеті засновано музей з екс­понатами українського релігійного, культурного та народного життя. Університет створив філії у Буенос-Айресі, Чикаго, Філадельфії, Вашингтоні, Монреалі, Лондоні. Серед числен­них ви­дань теологічних праць УКУ найвагомішою є 14-томна «Monumenta Ucrainae Historica», де опубліковано документи ватиканських архівів, що стосуються Української церкви. У серії «Opera Omnia» ви­друковано «Твори Йосифа (Сліпого) Патріарха і Кардинала». Також ви­дано понад 60 томів інших наукових праць. 1963 від­новлено ви­да­н­ня ж. «Богословія», який до 1943 виходив у Львові. Ректором УКУ і прокуратором (апокризарієм) Української католицької церкви при Апостольському престолі був владика Іван Хома. Від 1968 при Університеті діяла Колегія св. Софії. 1998 у ній на­вчалося 20 студентів. По­близу УКУ — Церква св. Софії (див. Базиліка святої Софії).

У Римі засновано й інші українські релігійні ін­ституції та організації. Серед них — головні управи отців Василіян, сестер Василіянок, сестер Служебниць. Окрім місіонерської й освіт.-виховної роботи, деякі з цих духовних орденів, зокрема й отці Василіяни, здійснюють значну наукову та видавничу діяльність. Так, починаючи від 1949, вони видали 55 томів документів із ватиканських і римських архівів, що стосуються історії України, понад 60 томів наукових праць і бл. 90 книжок серії «Українська духовна бібліотека». Виходить також періодичне ви­да­н­ня «Analecta Ordinis S. Basilii Magni» («Записки чину св. Василія Великого»). Помітну активність виявляють Українське богословське наукове товариство, Товариство св. Софії, Українська громада Італії, Союз українських студентських товариств у Європі. Пере­дачі українською мовою транс­люють радіо «Ватикан» та «Рим». У бібліотеці Ватикану зберігається низка цін­них документів з історії України, зокрема листи папи Григорія VII до київського князя Ізяслава, датовані 1075. У Соборі св. Софії є мозаїчні порт­рети восьми київських та галицьких митрополитів, князів Ярослава Мудрого та Володимира Мономаха. У Папському східному ін­ституті зі­брані ві­домі українські старо­друки — «Острозька біблія» (1581), «Граматика» Мелетія Смотрицького (1948), матеріали з друкарень Львова і Печерської лаври Києва, що датуються 16–17 ст.

Літ.: Красиков А. А. Ватикан: история и современ­ность. Москва, 1991; Сапеляк А. Українська Церква на другому Ватиканському Соборі. Л., 1995; Трембіцький В. Дипломатичні взаємини Української держави з Ватиканом у 1918–1920 роках // Катол. щорічник, 1997. К., 1998; Рубльова Н. Ватикан і Україна: Спроба пошире­н­ня й збереже­н­ня римсько-католицької ієрархії (1917–1939) // Християнство і духовність: Зб. мат. 2-ї Між­нар. наук. конф. циклу наук. конф. «Християнство: історія і сучасність». К., 1998; Горбач С. І. Деякі аспекти від­носин між Ватиканом та СРСР після другої світової війни (1945–1953) // УІЖ. 1998. № 6.

о. А. Бабʼяк

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю