Вахняк Євген Дмитрович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Вахняк Євген Дмитрович

ВАХНЯ́К Євген Дмитрович (04. 12. 1912, м-ко Надвірна, нині місто Івано-Фр. обл. – 17. 09. 1998, Львів) – хоровий диригент, педагог. Доц. (1963). Нар. арт. України (1992). Лауреат Міжнар. фестивалю «Таллінн-75». Навч. у Люблін. ун-ті (1932–34), Богослов. академії (1934–39) та Вищому муз. ін-ті (1936–39; кл. вокалу Л. Улуханової) у Львові, закін. Львів. консерваторію (1948; кл. диригування М. Колесси, вокалу – С. Крушельницької). Від 1939 – хорист-соліст, 1941–49 – хормейстер хор. капели «Трембіта» у Львові (1941–44 – в Алма-Аті). Від 1948 – викл. і кер. хору Львів. пед. уч-ща, від 1951 – Львів. муз.-пед. уч-ща. Від 1956 викладав у Львів. консерваторії (нині муз. академія), де також був кер. хору опер. студії, 1962– 74 – кер. хор. класу. У репертуарі хор. класу – «Б’ють пороги» і «Радуйся ниво» М. Лисенка, «Кавказ» С. Людкевича, «Маґніфікат» і Меса сі-мінор Й.-С. Баха, «Стабат матер» А. Дворжаката ін. 1947 очолив аматор. хор Будинку нар. творчості у Львові (нині Засл. хор. капела «Боян» ім. В., від 1949 – при Львів. будинку культури працівників зв’язку), з якою гастролював містами України, Росії, країн Балтії, Польщі, Італії (1996 в Римі на святкуванні 400-річчя Берестей. унії). 1956–59 створив при консерваторії чол. хор «Гомін», з яким виконував твори М. Лисенка, П. Ніщинського, С. Воробкевича, В. Матюка, Д. Січинського, О. Нижанківського, С. Людкевича, К. Стеценка та ін. Серед учнів: В. Пекар, М. Попенко, Б. Дерев’янко, Р. Сов’як, М. Бурбан та ін. Автор хор. творів «Піднісся», «Над Бугом» на сл. М. Шашкевича, «В золотих загравах» на сл. Р. Братуня, «Вітчизні» на сл. Т. Одудька, вокал.-хор. сюїти на сл. Б.-І. Антонича, романсів, обробок нар. пісень.

Пр.: Олександр Сорока. К., 1975; Хорове аранжування. К., 1977.

Літ.: Пацуляк Б. Окрилений піснею // Жовтень. 1983. № 3; Лига В. І проросте посіяне зерно. Євген Вахняк: людина, митець, педагог. Л., 2001; Його ж. Маестро пісні. Євгену Вахняку сповнилося б 90 років // Дзвін. 2003. № 5–6.

І. Д. Гамкало

Стаття оновлена: 2005