Концентраційні табори - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Концентраційні табори

КОНЦЕНТРАЦІ́ЙНІ ТАБОРИ́ – місця, де за рішенням вищих органів державної влади або ор­ганів безпеки з політичних, воєнних, національних чи релігійних мотивів примусово утримували, як правило, у тимчасових приміщеннях і за вкрай примітивних побутових умов великі групи ув’язнених людей. Існують різні версії щодо запровадження практики «концентрування» затриманих або полоне­них у таборах, зокрема їх створювали під час громадян. війни у США 1861–65, від 1895 організовували представники іспан. колоніал. влади на Кубі. Під час англо-бурської війни 1899–1902 британці утримували у місцях, які називали К. т., полонених фер­­мерів-партизанів (відтоді термін набув поширення). На тер. УСРР–УРСР такі табори створювали за більшов. і нацист. тоталітар. режимів. К. т. стали важливою складовою реалізації їхніх ідеологій (більшов. версії марксизму та нім. – націонал-соціалізму) і політ. практики з елемента­ми т. зв. соц. інженерії. Водночас в’язні К. т. були важливим ресурсом наддешевої робочої сили. Кожен режим мав власну типологію та структуру К. т. Фак­тичні дані про табори, створ. за комуніст. режиму, вперше стали доступ. для широкої громадськості лише на поч. 1990-х рр. На основі архів. документів рос. дослідники підготували кілька довідників про виправно-трудо­ві табори (ВТТ) у СРСР, серед яких – «Система исправительно-тру­­до­вых лагерей в СССР, 1923–1960» (1998), а також 7-томне зібрання документів «История сталин­ского ГУЛАГа. Конец 1920-х – первая половина 1950-х го­­дов» (2004–05; обидві – Москва). Укр. вчені уклали і оприлюднили 3-том. зб. документів «Остання адреса. До 60-річчя соловецької трагедії» (К., 1997–99), в якому представлено матеріали про долю укр. в’язнів у Соловец. таборах. Документи про нацист. К. т. з’явилися у багатьох збірниках, виданих після завершення 2-ї світ. війни, а також у спец. дослідж., зокрема М. Марунчака, Л. Сушона, В. Короля, О. Кругло­ва. Однак існують значні трудно­щі з їхньою класифікацією, що мають не лише наук., а й практ. значення – визнання або невизнання колиш. в’язнів тих чи ін. таборів такими, що мають право претендувати на матеріал. ком­пенсацію від уряду Німеччини.

Нацист. К. т., різноманітні за ха­­рактером і призначенням, за умо­­вами утримування в’язнів майже всі належали до категорії та­­борів з високою смертністю, го­­лодом, тортурами, масовими роз­­стрілами. Спробу їхньої ком­­плекс. класифікації зроблено у «Довіднику про табори, тюрми та гетто на окупованій території України (1941–1944)» (К., 2000), хоча й не всі питання укладачам вдалося розкрити. Загалом тема орг-ції та діяльності К. т. на тер. УСРР–УРСР все ще залишається маловивченою. Вперше на укр. землях К. т. почали створювати карал. структури більшов. влади РСФРР (у них утримували політ. противників рад. влади). У секрет. наказі ВЧК від 2 вересня 1918 наголошено на необхідності запровадити прак­тику арештів ворожих до рад. влади прошарків насел. – представників буржуазії, духовенства, поміщиків, фабрикантів, торговців, офіцерів. Заарештованих пропонувалося утримува­ти у К. т., а також примушувати працювати під конвоєм. 5 вересня 1918 РНК РСФРР офіційно проголосила політику ізоляції класових ворогів у труд. К. т., підвідом. губерн. ВЧК. Більшість із таких осіб ув’язнювали без рі­шення судових органів. Від квіт­ня 1919 ці К. т., а також табори для військовополонених, підпорядк. Центр. колегії у справах полонених та біженців при Наркоматі військ. і мор. справ, почали називати таборами примус. робіт. Офіційно всі вони перейшли у відання НКВС РСФРР, але фактично частина їх підпорядковувалася ВЧК. У той час функціонувало 5 типів таборів примус. робіт: особл. призначен­­ня, заг. типу, вироб., для війсь­ковополонених, розподільники. Однак така класифікація була умовною: у К. т. утримували як політично неблагонадій. осіб, так і кримінал. злочинців, хоча для останніх у Наркоматі юстиції створ. окрему систему місць ув’язнення. 1920 за вказівкою голови РНК РСФРР В. Леніна почали організовувати К. т. для заарешт. за звинуваченням у контррев. злочинах. Саме тоді виникли табори у м. Холмогори (нині село Архангел. обл.) і на Соловец. о-вах (обидва – РФ). Одними з перших в’язнів цих та­­борів стали колишні вояки УГА, від поч. 1930-х рр. туди спрямо­вували багатьох представників інтелігенції та компарт. функціонерів з УСРР (більшість розстріляно 1937–38). В УСРР від 1920 К. т. створювали губерн. і повіт. органи ВУЧК. Заг. кількість таборів, що припинили існуван­ня 1922 після ліквідації ВУЧК і створення Держ. політ. упр. УСРР, невідома. Від 1923 місця утримання політ. в’язнів, засудж. за вироком суду, перебували у віданні ОГПУ СРСР; місця покарання, де утримували в’язнів за неполіт. злочини, – Наркомату юстиції УСРР. Від кін. 1920-х рр. працю ув’язнених почали вико­­ристовувати для освоєння багатих на корисні копалини пн. р-нів СРСР. Постановою РНК СРСР від 11 липня 1929 справи всіх засудж. до позбавлення волі на термін від 3-х р. передавалися у відання ОГПУ, справи ін. ув’язнених залишалися у систе­мі респ. наркоматів юстиції. На­­прикінці 1929 – на поч. 1930-х рр. на Пн. РСФРР, а згодом і на всій тер. СРСР, для ув’язнених ОГПУ організовано мережу ВТТ. Від 1930 ці табори підпорядковувалися Гол. упр. виправно-труд. таборів ОГПУ СРСР (див. ГУЛАГ).

1935 у НКВС УСРР створ. відділ труд. поселень та місць ув’яз­нення. В УСРР–УРСР ВТТ і колонії ГУЛАГу діяли впродовж 1930–50-х рр. Їхні в’язні працю­вали на буд-ві шосей. доріг (від 1936 ГУЛАГ забезпечував робо­чою силою буд-во й капітал. ре­­монт автошляхів) і оборон. споруд. Так, на буд-ві дороги стратег. призначення смт Ємільчине (Житомир. обл.) – м. Могилів-Подільський (Вінн. обл.) постій­но працювало 5–6 тис. в’язнів, підпорядк. упр. «Буд-во 211 та ВТТ», що 1938–40 розташовувалося у с-щі Стрижавка (нині смт Вінн. обл.). 1938–39 упр. «Буд-во 210 та ВТТ» (кількість в’язнів невідома) прокладало дорогу стратег. призначення Чер­­каси – с. Котюжани (Мурованокуриловец. р-ну Вінн. обл.). Піс­­ля приєднання Зх. України до УРСР 1939–41 «Упр. буд-вом Зх.-Укр. дороги № 1» споруджувало магістраль Проскурів (нині Хмель­ницький) – Тернопіль (у його та­­борі утримували польс. військо­во­­полонених). Напередодні на­паду Німеччини на СРСР в’язні ГУЛАГу, солдати буд. батальйонів, польс. військовополонені та колгоспники, мобілізов. місц. ор­­ганами влади, будували на тер. УРСР 82 аеродроми. У травні–вересні 1941 на залізнич. ст. побл. с. Білокоровичі (Олев. р-ну Житомир. обл.) існував табір НКВС Білорус. РСР. Його в’язні працювали у кам’яному кар’єрі, копали протитанк. рови й окопи. Після 2-ї світ. війни на буд-ві доріг певний час використовували військовополонених, яких утримували в таборах НКВС. 1949 створ. нові упр. буд-ва Го­­ловного управління шосейних доріг (ГУШОСДОРу) МВС СРСР з ВТТ. Гол. контора «Буд-во ГУШОСДОРу МВС СРСР № 1 та ВТТ» розміщувалася у м. Красний Луч Ворошиловгр. (нині Лу­­ган.) обл. (1952–53 у його ВТТ постійно утримували понад 4 тис. в’язнів). Вони будували ділянку дороги Київ – Харків – м. Ростов-на-Дону (РФ). 1948–53 у Харкові діяло упр. «Буд-во ГУШОСДОРу МВС СРСР № 2 та ВТТ», що споруджувало дороги Харків–Сімферополь і Київ – Харків – ст. Закомельська (побл. с. Іванчуківка Ізюм. р-ну Харків. обл.). У його складі постійно пра­­цю­вало 2–5 тис. в’язнів. Гол. кон­­тора «Буд-во ГУШОСДОРу МВС СРСР № 3 та ВТТ» 1950–52 знаходилася у м. Артемівськ (Сталін., нині Донец. обл.) і забезпечувала спорудження ділян­ки дороги Київ–Харків–Ростов-на-Дону (у його ВТТ утримува­ли 4–5 тис. осіб). Упр. «Буд-во ГУШОСДОРу МВС СРСР № 7 та ВТТ» 1949–50 розташовувалося у м. Мелітополь (Запоріз. обл.), 1950–53 – у Полтаві. В’язні (2– 4 тис. осіб) будували дорогу Хар­ків–Сімферополь, а також ділян­ку дороги Київ–Харків–Ростов-на-Дону. Упр. «Буд-во ГУШОСДОРу МВС СРСР № 8 та ВТТ» 1949–50 діяло у Запоріжжі, 1950–51 – у Києві й забезпечувало буд-во дороги Київ – с. Чабани (нині смт Києво-Святошин. р-ну Київ. обл.) та ділянок доріг Харків–Сімферополь і Київ–Харків–Рос­тов-на-Дону (2–7 тис. в’язнів). Від 1946 робочу силу ГУЛАГу по­­чали використовувати у Донбасі. 1946–47 понад 15 тис. в’язнів Донец. табору («Донлагу») видобували вугілля, відновлювали шахти Донбасу й рудники Криворіз. бас., будували житл. будинки, виконували вантажні ро­боти. Табірні підрозділи «Дон­лагу» розміщувалися у Сталін., Ворошиловгр. і Дніпроп. облас­тях. Після його ліквідації в’язнів передали до відповід. відділ. при Упр. МВС Сталін. області. 1947–51 упр. «Буд-во 882 (940) та ВТТ» споруджувало цехи на азототуковому комбінаті та металург. з-ді ім. Ф. Дзержинського у м. Дніпродзержинськ (Дніпроп. обл.). Його в’язні (у різний період від 1-ї до 6-ти тис. осіб) та­кож брали участь у зведенні дач для високопосадових наук. й інж.-тех. працівників на пд. узбе­режжі Криму. У травні–жовтні 1951 у м. Кривий Ріг (Дніпроп. обл.) упр. «Буд-во 462 та ВТТ» (5–7 тис. в’язнів) будувало ком­­­­бі­­нат № 9, 3 шахти, ремонтно-мех. з-д, житл. й комунал. об’єк­ти, видобувало пісок та камінь, прокладало дороги. 1953 на його базі створ. Азов. ВТТ («Азовлаг»), що проіснував до 1955. У 1951 в Сімферополі засн. упр. «Буд-во 712» з влас. ВТТ, який 1953 отри­мав назву Гагарин. табірне відділення. Його в’язні (1–2 тис. осіб) працювали на гірн. роботах, буд-ві дизел. електростанції та бетон. з-ду. 1951–55 на залізнич. ст. смт Делятин Надвірнян. р-ну Станіслав. (нині Івано-Фр.) обл. діяв ВТТ «ЕН» (1953 перейм. у Мостів. табірне відділ.), який мав вищий рівень секретності. Бл. 2-х тис. в’язнів працювало у нафторозвідув. екс­­педиції, на спорудженні дизел. електростанції, бетон. з-ду, тунелів. У серед. 1950-х рр. діяль­ність К. т. в УРСР припинено, 1960 ліквідовано ГУЛАГ. Питання про кількість К. т. комуніст. режиму в УСРР–УРСР і заг. чисельність утримуваних у них в’яз­­нів, умови їхнього життя й роботи потребує подальшого наук. дослідження. З документів відомі лише деякі заг. дані (ймовірно, не повні) про кількість в’яз­нів у виправно-труд. установах, підпорядк. територ. органам ГУЛАГу в УРСР (на 1 січня відповід. року): 1935 – 57 тис. 568, 1937 – 47 тис. 657, 1939 – 42 тис. 690, 1941 – 58 тис. 396, 1945 – 38 тис. 381, 1949 – 156 тис. 825, 1953 – 89 тис. 261, 1957 – 32 тис. 611, 1960 – 31 тис. 976 осіб.

Після приходу 1933 до влади в Німеччині А. Гітлер проголосив програму «оздоровлення нації». Її суть полягала у знищенні політ. противників нацистів, «неповноцін.» народів (зокрема єв­­реїв і циган) та соц. груп (кримі­нал. злочинців, представників деяких реліг. громад), окремих «фізично або психічно непов­но­цін.» людей. Для виконан­ня цієї програми спочатку в самій Німеччині, а згодом і в окупов. країнах організовано К. т. Сло­в’ян. народи визнані нацис­та­ми «расово неповноцінними», тому на тер. їхніх країн, захоп­лених гітлерів. військами та їхні­ми союзниками, проводили від­повідну окупац. політику. Нім. і румун. окупац. адміністрації ство­­рили на тер. УРСР мережу місць примус. утримання військовополонених і цивіл. населення. Сучасні дані про заг. кількість нацист. К. т. на тер. УРСР різнять­­ся. Найповнішу інформацію подано в «Довіднику про табори, тюрми та гетто на окупованій території України (1941–1944)» (К., 2000), упорядк. згідно з нор­мами міжнар. класифікації, визнач. Міжнар. пошук. службою (Німеччина). На основі цих матеріалів виокремлено типи таборів: К. т., ВТТ, ґестапів. тюрма, ґетто, пересил. табір, табір для цивіл. насел., труд. табір, табір для військовополонених. Власне К. т. є табір, створ. для превентив. ув’язнення (а не для по­­карання за злочин чи утримання як заміни тюрем. строку) людей із політ., нац. чи реліг. мотивів за рішенням держ. таєм. поліції – ґестапо, без слідства й суду, встановлення терміну, з особ­ливо жорстким режимом утримування, з метою поступ. знищення в’язнів непосил. каторж. працею, голодом, екзекуціями, тортурами, вбивствами і стратами. Характерні ознаки К. т.: повна ізоляція в’язнів, реєстра­ція утримуваних і запроваджен­ня спец. одягу та системи розпізнавал. знаків і номерів, охорона військами СС (воєнізов. фор­мування гітлерів. партії), ви­­користання праці ув’язнених гол. службою госп. упр. СС. За цими ознаками до категорії К. т. на тер. сучас. України належали 2 табори – у Львові (Янівський концентраційний табір) і Києві (Сирецький концентраційний табір); за сукупністю окремих ознак – ще 4: у Красному Лучі, Дніпропетровську, м. Макіївка Сталін. обл., Сімферополі. Решту К. т. можна визначити як ВТТ – підпорядк. комендатурі СД (служ­ба безпеки гітлерів. партії) та поліції безпеки місце ув’язнен­ня з особливо жорстким режимом для утримання мешканців підлеглих тер. упродовж визначеного строку (від 21-го до 56-ти днів, з можливим продовженням терміну) за ухиляння від труд. повинності чи труд. порушення та направлення їх після відбування покарання на попереднє місце роботи або до К. т.; ґестапів. тюрма – місце поперед. ув’язнення й утримання підлеглого насел. з політ. мотивів із застосуванням до ув’язнених на­­сильниц. дій виняткової жорсто­кості, зокрема катувань і вбивств; табір примус. праці для євреїв – підпорядк. кер-ву поліції та СС місце утримування осіб євр. національності для використан­ня їх на важких роботах (колишнє ґетто або табір, створ. для працездат. євреїв, вивезених з ін. ґетто); труд. табір – місце для ізольов. утримування бранців з місц. насел., які примусово пра­­цюють на підпр-вах, буд-вах та ін. роботах; табір для військовополонених – місце утримуван­ня військовополонених і партизанів (мали 2 стаціонар. підтипи: шталаг – для рядового та сержант. складу, офлаг – для офіцерів; існував також збір. і пересил. пункт для військовополонених й інтернов. цивіл. громадян, що називався дулаг); пе­­ресил. табір – збір. пункт для відправки попередньо відібраних з числа місц. насел. бранців на примус. працю до Німеччини; табір для цивіл. насел. – умовна категорія для позначен­ня місця примус. утримування насел. у випадку, коли в документах щодо цього місця відсутні чіткі дані, які б давали змо­гу зарахувати його до вже визначених типів таборів.

Нині відомі лише орієнтовні дані про кількість нацист. таборів примус. утримування цивіл. насел. і військовополонених на укр. тер., згідно з якими у Вінн. обл. діяло: ґестапів. тюрем – 1, ґетто – 127, таборів примус. праці для євреїв – 7, труд. таборів – 3, таборів для військовополонених – 19; Волин. обл.: ґетто – 7, таборів примус. праці для євреїв – 2, таборів для військовополонених – 4, таборів для цивіл. насел. – 1; Ворошиловгр. обл.: К. т. – 1, ґестапів. тюрем – 11, труд. таборів – 3, таборів для вій­ськовополонених – 7, пересил. таборів – 2, таборів для цивіл. насел. – 5; Дніпроп. обл.: К. т. – 1, ВТТ – 1, ґестапів. тюрем – 3, ґетто – 6, таборів примус. праці для євреїв – 2, таборів для військовополонених – 13, пересил. таборів – 1, таборів для цивіл. насел. – 5; Дрогоб. обл. (нині у складі Львів.): ґестапів. тюрем – 1, ґетто – 12, таборів примус. праці для євреїв – 10, таборів для військовополонених – 2; Житомир. обл.: ВТТ – 1, ґестапів. тюрем – 3, ґетто – 6, таборів для військовополонених – 5; Запоріз. обл.: ґестапів. тюрем – 2, пересил. таборів – 1, таборів для військовополонених – 4, таборів для цивіл. насел. – 3; Ізмаїл. обл. (нині у складі Одес.): ґетто – 6, труд. таборів – 2, таборів для військовополонених – 3, та­­борів для цивіл. насел. – 1; Ка­­­м’я­нець-Поділ. обл. (нині Хмельн.): ВТТ – 2, ґестапів. тюрем – 1, ґет­то – 16, таборів для військовополонених – 9; Київ. обл.: К. т. – 1, ґестапів. тюрем – 2, ґетто – 3, труд. таборів – 1, таборів для вій­­ськовополонених – 7, пересил. таборів – 2, таборів для цивіл. насел. – 2; Кіровогр. обл.: ґестапів. тюрем – 1, ґетто – 2, таборів примус. праці для євреїв – 1, таборів для військовополонених – 14, пересил. таборів – 1, таборів для цивіл. насел. – 5; Львів. обл.: К. т. – 1, ВТТ – 1, ґес­­тапів. тюрем – 1, ґетто – 15, табо­рів примус. праці для євреїв – 21, труд. таборів – 1, таборів для військовополонених – 3; Микол. обл.: ґестапів. тюрем – 3, ґетто – 7, таборів для військовополоне­них – 7, таборів для цивіл. насел. – 3; Одес. обл.: ґестапів. тюрем – 2, ґетто – 30, труд. таборів – 1, таборів для військовополонених – 6, пересил. таборів – 3, таборів для цивіл. насел. – 5; Полтав. обл.: ґестапів. тюрем – 6, ґетто – 1, таборів для війсь­ковополонених – 12, пересил. таборів – 2, таборів для цивіл. насел. – 9; Рівнен. обл.: ВТТ – 1, ґестапів. тюрем – 1, ґетто – 20, таборів примус. праці для євреїв – 1, труд. таборів – 1, таборів для військовополонених – 9, таборів для цивіл. насел. – 2; Ста­­лін. обл.: К. т. – 1, ВТТ – 1, таборів для військовополонених – 29, пересил. таборів – 1, таборів для цивіл. насел. – 4; Станіслав. обл.: ґетто – 2, таборів примус. праці для євреїв – 4, таборів для війсь­­ковополонених – 1, таборів для цивіл. насел. – 1; Сум. обл.: ґес­­тапів. тюрем – 3, ґетто – 1, та­­бо­рів для військовополонених – 14, таборів для цивіл. насел. – 1; Терноп. обл.: ґестапів. тюрем – 2, ґетто – 24, таборів примус. праці для євреїв – 29, труд. таборів – 1, таборів для військовополонених – 5; Харків. обл.: ґестапів. тюрем – 4, ґетто – 1, таборів для військовополонених – 28, пересил. таборів – 3, таборів для цивіл. насел. – 3; Херсон. обл.: ґестапів. тюрем – 5, ґетто – 1, таборів примус. праці для євреїв – 1, труд. таборів – 1, таборів для військовополоне­них – 10, пересил. таборів – 2, таборів для цивіл. насел. – 7; Чер­нів. обл.: ґетто – 6, пересил. та­­борів – 2, таборів для військовополонених – 1, таборів для цивіл. насел. – 5; Черніг. обл.: ґестапів. тюрем – 5, труд. таборів – 2, таборів для військовополонених – 2, таборів для цивіл. насел. – 1; Закарпаття: ґетто – 8, труд. таборів – 2, пересил. таборів – 2; Крим. АРСР у складі РРФСР (нині АР Крим): К. т. – 1, ґестапів. тюрем – 7, ґет­то – 2, таборів для військовополонених – 23, таборів для цивіл. насел. – 4. Загалом на тер. УРСР (разом із Закарпаттям та Кримом) діяло 817 нацист. таборів примус. утримування цивіл. насел. і військовополонених, серед них К. т. – 6, ВТТ – 7, ґестапів. тюрем – 68, ґетто – 304, таборів примус. праці для євреїв – 78, труд. таборів – 22, та­­борів для військовополонених – 242, пересил. таборів – 23, таборів для цивіл. насел. – 67. В УРСР гітлерівці та їхні союзники закатували в таборах і тюрмах та позбавили життя у ході масових знищень людей до 6-ти млн осіб мирного насел. і військовополонених, зокрема бл. 1 млн 600 тис. євреїв. На Нюрнбер. процесі 1945–46 систему гітлерів. К. т. засуджено як прояв антилюдяності, офіц. міжнар. за­­судження сталін. К. т. не було.

Літ.: Історія України: нове бачення. Т. 2: Катастрофа і опір українського єврейства (1941–1944). К., 1996; Марун­чак М. Г. Українські політичні в’язні в нацистських концентраційних таборах. Вінніпеґ, 1996; Сушон Л. П. Транснис­трия: евреи в аду. О., 1998; Творчество и быт ГУЛАГа: Каталог музей. собрания Об-ва «Мемориал». Москва, 1998; Нариси з історії Голокосту і Опору в Україні. К., 1999; ГУЛАГ (Главное управ­ление лагерей). 1917–1960. Москва, 2000; Дети ГУЛАГа. 1918–1956. Мос­ква, 2002; Політичний терор і тероризм в Україні. ХIХ–ХХ ст.: Істор. нариси. К., 2002.

В. Ю. Васильєв

Стаття оновлена: 2014