Концептуалізм - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Концептуалізм

КОНЦЕПТУАЛІ́ЗМ (від лат. conceptus – думка, уяв­лення) – літературно-художній напрям, що склався в середині 1960-х років у США та Європі, позначив перехід від модернізму і неоавангарду до постмодернізму, глибоко вплинув на подальший мистецький розвиток. Ін. назва – концептуал. мист-во. Авторство цього терміна приписують філософу та музиканту Г. Флінту (вжив 1961 в есе) і художнику С. Левіту. К. виник як опозиція поп-арту, зосередженому на предмет. світі, та неоекспресіонізму як виразу емоц.-інтуїтив. худож. імпульсів. На тлі заг. комерціалізації мист-ва, що особливо посилилася від 2-ї пол. 20 ст., коли на його продукування почали активно впливати немист. фактори (реклама, менеджмент), К. наголошував на мист-ві як особливій сфері твор. інтелектуал. діяльності, що опе­­рує певними прийомами, цілями та закономірностями, апелюючи не до емоц. сприйняття, а до інтелектуал. осмислення. Творчість художника розглядали у співвідношенні із внутр.-мист. і позамист. світами, де головною є ідея, концепція твору, а не його формал.-пластичне втілення. Із К. пов’язане розширення кордонів мист-ва, програмна увага до принципів його сприйняття, інтерпретації та функціонування. К. зняв проблему якості худож. форми, «естетичності» як однієї з його складових, що переноситься до сфери «худож. ремесла». Домінуючим у мист-ві та творчості вважають позицію автора, запропоновану ним кон­цепцію, ідею. К. вплинув на заг. розвиток мистецтвознавства, зокрема версії історії мист-ва, яку розглядають перш за все як історію худож. ідей, а не творів, форм і стилів. К. перетлумачив самі виміри «худож. твору» та «мист-ва», які зближуються з мист. діяльністю, містять автор. наміри, процесуал. практики, художні жести, ідейні програми тощо. Полемізуючи з традиц. мист. формами, концептуал. мист-во використовує найрізноманітніші засоби, здатні розкрити ідею художника, – фотографії, письмові тексти, масову друк. продукцію, різноманітні схе­ми та графіки, звук, відеоматеріали, пром. вироби, природні об’єкти. Зміст мист-ва розгортається між інтелектуал. творчістю митця та дослідж. природи, особливостей, функціонування, сприйняття, мови мист-ва. К. по­­єднав методи філософії, лінгвістики, естетики, математики, теорії мист-ва; актуалізував проб­лему контексту, у якому виник та існує худож. твір, і мист-во загалом, вплив на нього немист. факторів (сусп. історії, політики, психології, економіки). Значне місце в ньому належить документації: зафіксованим у той чи ін. спосіб худож. акціям та виступам (фото, відео, тексти), автор. і глядац. інтерпретаціям. Завдяки заг. аналітичності та теоретизуванню К. варто назва­ти «мист-вом про мист-во». Витоки К. простежуються у дадаїзмі – худож. напрямі серед. 1910–20-х рр., що наголошував на кризі традиц. твору мист-ва, вичерпаності проблем його мор­­фології та актуальності функціонування; порушив питання дослідж. засобів, завдяки яким мист-во набувало культурно-сусп. значення й статусу; розглядав перехід від «явища» до концепції, позначені М. Дюшаном.

Серед теоретиків К. – С. Левіт, Дж. Кошут, А. Капроу, Б. Ноуман. Одним із перших творів вважається «Стертий малюнок Де Кунінґа» Р. Раушенберґа (1953). В одному з гол. програмно-теор. текстів – есе «Art after philo­so­phy» («Мистецтво після філо­софії» // «Studio international», 1969, vol. 178, № 11) Дж. Кошута проголошено засадничі тези про до­­корінне переосмислення того, яким чином функціонує твір мист-ва або сама культура; мист-во – сила ідеї, а не матеріалу; все мист-во (після М. Дю­­шана) концептуальне за своєю природою, тому що воно існує лише як ідея. Класич. зразком К. стала його композиція «Один і три стільці» (1965). Від серед. 1950 – на поч. 60-х рр. відбулися важливі для становлення худож. напрямку акції І. Кляйна, Р. Раушенберґа, П. Манцоні, Х. Явашева та ін. Першу вистав­ку «Концептуал. мист-во і концептуал. художники» проведено 1970 у Нью-Йорку.

К. проявив себе у широкому діа­­пазоні худож. висловлювань, уві­­бравши різноманітні акційні фор­ми мист-ва (перформанси, гепенінги та ін.), боді-арт, ленд-арт, арте повера (бідне мист-во), відео-арт, літризм, культурне мист-во, в якому як матеріал використовують твори різних епох, концептуал. складова визначає особливості мінімалізму. К. проявився у діяльності європ. руху «Флуксус», арґентин. «Групі Розаріо», англ. «Мист-во і дис­курс» та ін. Гол. художники – Р. Раушенберґ, І. Кляйн, С. Браун, Т. Еткінсон, Я. Діббенс, Х. Явашев, П. Манцоні, Йоко Оно, Дж. Латхам, Р. Баррі, Д. Хюблер, Г. Хааке, Ф. Форест, Й. Бойс, Л. Вайнер, Р. Лонґ, Крісто; скульптори – С. Левіт, Р. Смітсон, Р. Серра; художники-теоретики – Дж. Кошут, Дж. Бальдессарі; акціоністи – В. Аккончі, Б. Наумен; відео­художник Нам Джун Пайк.

1960 склалося поняття «концептуал. дизайн», яке визначило методи систем. проектування середовища, що виходило за межі традиц. тех. естетики та гар­монізації форм пром. виробів. Сучасні комп’ютерні технології віртуал. реальності можна розглядати як нову форму концептуал. мист-ва.

К. набув обширів глобал. міжнар. явища. У його формуванні брали участь різні локал. нац. школи, що часто формувалися паралельно у США та Європі; заг. концептуаліст. спрямованість поєднувалася в них із регіон. проблематикою, яка надавала цим проявам особливості, неповторності. Зокрема в СРСР К. виник в умовах неофіц. мист-ва – андеґраунду. На противагу західному, який перебував в опозиції до «сусп-ва споживання» та «масової культури», вітчизн. К. склався у полеміці з пануючою рад. культурою і мист-вом соцреалізму, спричинений розумінням їхньої штучності та відірваності від дійсності, індивідуал. ідеол. і духовно-худож. спротивом, що позначилося на суто зовн.-формал. прикметах – певній камерності, мовній «роз­­митості». Відмінними були й самі інтенції, де зацікавлення визначали не стільки заг.-теор. проблеми мист-ва, а перш за все аналіз своєрідності рад. сусп.-культур. контексту, особливість його змістів та значень, парадоксальність побут., ідеол. і куль­тур. просторів. Спільною залишалася критика мист-ва, яка у вітчизн. версії залучала досвід рос. та укр. авангарду поч. 20 ст.

Найбільш знач. явищем, що отри­мало світ. визнання, став моск. К., який сформувався у 1970-і рр. (у складі були й митці з України). Термін з’явився у статті одного з його провід. дослідників – Б. Грой­са («Московский романтический концептуализм» // «А–Я», Париж, 1979, № 1). Його гол. представ­никами стали І. Кабаков, А. Монастирський і група «Колективні дії», Е. Булатов, Д. Пригов, В. Пи­­воваров, В. Захаров, М. Алексєєв, І. Нахова, Л. Рубінштейн, В. Комар та О. Меламід (заснували 1972 напрям «соц-арт»), група «Гніздо» (Г. Донськой, М. Ро­­шаль, В. Скерсис), Н. Аба­­лакова, А. Жигалов, І. Чуйков, Ю. Альберт, А. Філіпов, Р. та В. Гер­­ловіни, група «Мед. герменевтика» (С. Ануфрієв, П. Пеппер­штейн, Ю. Лейдерман).

Одним із перших вітчизн. концептуалістів став харків. художник В. Бахчанян (переїхав до Москви, згодом – до США). Учень В. Єрмилова та Б. Косарева, він від кін. 1950-х рр. звернувся до концептуал. практик (колажі, автор. тексти, малюнки), певною мірою інтерпретуючи в них досвід укр. авангарду 1920-х рр. (зокрема В. Єрмилова, М. Семенка), де парадоксальність зро­стала на принципі мовної гри. В Україні К. не став визначеним та окресленим напрямом, інтерес до нього пунктирно простежується у творчості художників від 2-ї пол. 20 ст. до сучасності.

Концептуал. практики використовували харків. фотохудожник Б. Михайлов, київ. художники Ф. Те­­тянич, А. Степаненко. Кон­­цептуаліст. середовище склало­ся наприкінці 1970-х – на поч. 80-х рр. в Одесі (Л. Войцехов, С. Ануфрієв, Ю. Лейдерман, І. Чацкін, О. Музиченко, Д. Нужин, А. Петреллі, С. Мартинчик, І. Стьопін, Л. Скрипкіна, В. Саль­ников, Л. Резун, О. Петренко та ін.); його заг. спрямування через акції, перформанси, малюн­ки, автор. книжки, об’єкти та ін. зосереджено на іроніч. «дослідж.» парадоксальності рад. культури з її розбіжністю між декларов. ідеями та реальністю. У поєд­­нанні із засвоєнням ідей пост­модернізму досвід К. присутній у творчості художників «нової хви­­лі» (2-а пол. 1980 – серед. 90-х рр.; В. Раєвський, І. Копистинсь­кий, А. Савадов, В. Бажай, О. Тістол, В. Реунов, М. Маценко, В. Старух, В. Кауфман, В. Цаголов, А. Ганкевич, О. Мігас, І. Гусєв та ін.). Послідовно в його руслі працювали група львів. митців «Фонд З. Мазоха» (1990-і рр.), І. Дюрич та І. Подольчак.

У сучас. укр. мист-ві поряд із митцями, які програмно продовжують концептуал. практики (А. Кахідзе), інтерес до акцій, пер­­формансів, гепенінгів, мист-ва об’єкта та ін. його видів присут­­ній у творчості широкого кола авторів (Р. Мінін, С. Попов, В. Куз­­нецов та ін.; групи «Р.Е.П.», «SOSка»).

Літ.: N. Meyer. Concеptual art. New York, 1973; Модернизм. Анализ и критика основных направлений. Москва, 1987; Лейдерман Ю. Полагание трактатов, положение шлюзов («Научно-попу­­ляр­ное искусство» М. Скрипкиной и О. Пет­­ренко) // Искусство. 1989. № 10; Рап­попорт А. Г. Концепции и реальность // Сов. искусствознание’27. Москва, 1991; Другое искусство. Москва 1956–1976. К хронике художественной жизни. Т. 1– 11. Москва, 1991; Голдберг Р. Перфор­манс. Золотой век // Декор. искусство. 1991. № 5; Турчин В. С. По лабиринтам авангарда. Москва, 1993; Гройс Б. Утопия и обмен. Москва, 1993; Бобрин­ская Е. А. Концептуализм. Москва, 1994; Инспекция «Медицинская герменевтика» (С. Ануфриев, Ю. Лейдер­ман, П. Пепперштейн). Идеотехника и рекреация. Москва, 1994; Кабаков И. О «тотальной» инсталляции. Мюнхен, 1995; Тупицин В. «Другое искусство». Беседы с художниками, критиками, фи­­лософами. 1980–1995. Москва, 1997; Тараненко А. «Фонд Мазоха»: былое и думы // Art line. 1997. № 9; Коллек­тив­ные действия. Поездки за город. Москва, 1998; Словарь терминов московской концептуальной школы. Москва, 1999; Деготь Е. Русское искусство ХХ века. Москва, 2002; Московский концептуализм. Москва, 2005; Вишеславсь­кий Г. Сучасне візуальне мистецтво України періоду постмодернізму // Нариси з історії образотвор. мист-ва України ХХ ст.: У 2 кн. Кн. 2. К., 2006; Склярен­ко Г. Я. Твори Алевтини Кахідзе: окрема історія, розказана про кожного // ОМ. 2008. № 1; Її ж. Мистецтво Анато­ля Степаненка: між метеликом та пе­­сиголовцем // Faine Art. 2008. № 2; Її ж. Художник Федір Тетянич: між небом і землею // Там само. № 4; Пыркина Д. Идеологический концептуализм. Кон­­цептуальное искусство испано-амери­канского мира // Худож. журн. Москва, 2008. № 70; Скляренко Г. «Пунктир концептуалізму»: До картини українського мистецтва другої половини ХХ сторіччя // Сучасне мист-во: Наук. зб. К., 2010. Вип. 7; Її ж. Харківський художник Вагрич Бахчанян: початок віт­чизняного концептуалізму // Faine Art. 2010. № 3; Її ж. «У котлах, що холонули». Про одеський концептуалізм 1980-х – початку 1990-х років // Там само. 2011. № 2(14).

Г. Я. Скляренко

Стаття оновлена: 2014