Ващенко Василь Федотович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ващенко Василь Федотович

ВА́ЩЕНКО Василь Федотович (1850, с. Вороньки, нині Чорнухин. р-ну Полтав. обл. – 1918) – фахівець у галузі бджільництва. Залишившись у 12-річ. віці після смерті батьків годувальником двох неповноліт. братів, В. завів пасіку, яка налічувала 17 дуплянок, а потім значно збільшилася. Згодом бджільництво із засобу виживання перетворилося на улюблену справу життя. В. запровадив низку нових методів пасічникування, які полягали в тому, щоб не допустити роїння бджіл та ройового настрою під час гол. взятку і безперервно нарощувати їх силу, достатню для використання двох взятків – середнього літнього й пізнього. Принципи протиройових методів В. застосовують у вироб. практиці бджільництва і донині. Сконструював вулик (названий його іменем), який має декілька варіантів конструкції, а також низку переваг над ін. вуликами (зімкнені верхні планки рамок, що утворюють щільну теплонепроникну стелю, та від’ємне дно, що дозволяє легко чистити вулик; може бути і стояком, і лежаком; конструкція дозволяє легко і швидко проводити штучне відроювання сімей; добре пристосований до кочівель). В. брав активну участь у діяльності Пд.-рос. т-ва бджільництва (був чл. правління) та, зокрема, Бояр. школи бджільництва, засн. при т-ві його організатором і головою О. Андріяшевим, після смерті якого (1907) В. обрано головою т-ва та опікуном школи, а пізніше – головою шкіл. ком-ту. 1914 на власні кошти збудував для школи двоповерх. навч. корпус і мех. майстерню, де учні виготовляли вулики, вощину та пасічниц. приладдя. В. опікував школу до смерті. Організував низку пасічниц. виставок у Києві (1907; 1911–12), на проведення яких часто не шкодував влас. заощаджень, брав участь у Всерос. з’їздах пасічників (1911, 1913) як один із доповідачів та експонентів.

Літ.: Шелухин С. П. Василий Федотович Ващенко: По поводу его 50-летней пчеловодчес. деятельности // Листок пчеловода. 1914. № 10; Пасєка П., Коцюмбас О. До 150-річчя з дня народження В. Ф. Ващенка // Укр. пасічник. 2000. № 8.

Б. В. Рудка

Стаття оновлена: 2005