Вегетативні органи - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Вегетативні органи

ВЕГЕТАТИ́ВНІ О́РГАНИ – частини тіла рослинного організму, що служать для підтримання його індивідуального життя, зокрема виконують основні функції його живлення і обміну речовин з довкіллям. У вищих рослин осн. В. о. – корінь, стебло і листок; у нижчих – тіло (талом, або слань), не почленоване на органи, крім деяких водоростей, органи яких зовні подібні до стебла і листка вищих рослин. В. о. (або його частина) має 2 полюси: термінальний (верхній) і базальний (нижній). У термінал. частині утворюються лише пагони, у базал. – лише корені. В. о. здатні певним чином орієнтуватися у просторі: корінь завжди росте до центра Землі (позитивний геотропізм), стебло – від центра Землі (від’ємний геотропізм). Осьові органи – стебло і корінь – розташ. вертикально до поверхні Землі (ортотропні органи), а листки – під кутом (плагіотропні органи).

Корінь має необмежений ріст, без листків. Забезпечує поглинання і транспортування води й розчинених у ній сполук, синтез (а часто й запасання) речовин, дихання. Бічні корені відгалужуються від головного, додаткового, бічного; додаткові – формуються на стеблах, листках, але не на корені. Сукупність усіх цих коренів формує кореневі системи рослин – стрижневу, у якій розвинені гол. і бічні корені, або мичкувату, у якій гол. кореня немає, а усі додаткові ростуть від основи стебла (з вузла кущіння).

Стебло у типових випадках – осьовий полісиметрич. орган необмеженого росту. Стебло забезпечує зв’язок між листками і коренями, зумовлює утворення міцної асиміляц. поверхні листків і найкраще розташування їх щодо світла, є вмістилищем запас. продуктів. Нерозгалужене стебло (з листками і бруньками), яке виросло за один вегетац. період, називають пагоном. Вегетатив. пагін несе листки і бруньки, репродуктивний – квітки, плоди, насіння. Ділянку стебла, від якої відходить листок, називають вузлом, а ділянку стебла між двома вузлами – міжвузлям. Над вузлом у пазусі листка утворюється пазушна брунька. За розташуванням на пагоні розрізняють верхівкові та бічні бруньки. Трави і молоді пагони дерев мають трав’янисте стебло, дерева і кущі – дерев’янисте. Стебла за формою можуть бути циліндричні (соняшник), три-, чотири- та багатогранні (осока, меліса, кріп). Крім прямостійних, є стебла чіпкі (виноград), звивисті (хміль), повзучі (суниця, гарбуз). Повзучі стеляться по землі й укорінюються додатковими коренями.

Листок – бічний орган обмеженого росту, наростає основою шляхом вставного росту (у однодольних) або всією поверхнею (у дводольних). У одноріч. рослин тривалість життя листка аналогічна тривалості життя стебла. У дерев і кущів – тимчасовий орган: у вічнозелених листок функціонує 1–5, у де- яких (ялини, араукарії) – до 10–15 р. Винятком є пустельна рослина вельвічія, у якої листок є постійним органом і живе 90–100 р. Осн. функції листка: фотосинтезувал., газообмінна, транспіративна, розмножувал., захисна (колючка), очисна (листопад), травна (росичка). Листок складається з листк. пластинки і черешка, прилистків; листки без черешків називають сидячими (жито). За формою листк. пластинки прості листки поділяють на овальні, голчасті, видовжені, яйцеподібні тощо; за обрисами країв – пилчасті, зубчасті; за ступенем розсіченості пластинки – цілісні, лопатоподібні, роздільні, розсічені (до гол. жилки листка). Складні листки за кількістю і розміщенням листк. пластинок бувають трійчасті (конюшина), пальчасті (каштан), парноперисті (акація), непарноперисті (горіх). Для деяких рослин характерне явище гетерофілії, тобто утворення різних за величиною і формою листків на одній рослині (стрілолист).

Осн. В. о. закладені вже у зародку насінини. За сприятливих умов т-ри і вологості насіння поглинає воду і проростає. Першим проростає корінь і занурюється у ґрунт. Відразу за коренем починає рости пагін, виносячи на поверхню сім’ядолі і бруньку. Сім’ядолі зеленіють і певний час виконують функцію листків. Згодом з бруньки утворюється стебло і перші листочки. Межу між коренем і стеблом називають кореневою шийкою. Частину стебла між кореневою шийкою і сім’ядолями називають гіпокотилем (підсім’ядольним коліном), а ділянку між сім’ядолями і першим справж. листком – епікотилем (надсім’ядольним коліном).

В. о. безпосередньо не беруть участі у спороутворенні і не мають відношення до статевого розмноження, але можуть виконувати функцію вегетативного розмноження.

М. М. Хомляк

Стаття оновлена: 2005