Вейнберґ Борис Петрович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Вейнберґ Борис Петрович

ВЕ́ЙНБЕРҐ Борис Петрович (20. 07(01. 08). 1871, м. Петергоф, нині Петродворець Ленінгр. обл., РФ – 20. 04. 1942, Ленінград, нині С.-Петербург) – геофізик. Син П. Вейнберґа. Д-р фіз. н. (1907). Закін. С.-Петербур. ун-т (1893), залиш. для підготовки до професор. звання. 1898– 1906 – приват-доц. Новорос. (Одеса) та 1906–09 – С.-Петербур. ун-тів; 1909–24 – ординар. проф. Томського технол. ін-ту; 1924–40 – у Пулков. обсерваторії; 1940–42 – у НДІ земного магнетизму (Ленінград). Наук. дослідж. у галузі земного магнетизму, гляціології, геліофізики та геліотехніки. 1905 вивчав альп. льодовик Хінтерайс у Пд. Тіролі (Австрія). 1909–24 організував 23 експедиції, зокрема першу в світі геомагнітну експедицію в Арктику (1909), геомагнітні дослідж. Сибіру та Монголії; 1910 очолював експедицію з вивчення льодовиків Алтаю. Ініціатор створення у Томську НДІ приклад. фізики, Ін-ту дослідж. Сибіру, Сибір. вищих жін. курсів. Один із засн. сибір. гляціолог. школи. Створив один із найкращих проектів соняч. двигуна, винайшов сонячні парові котли та опріснювачі, а також вагон на магніт. подушці (магнітоплан).

Пр.: Лед: Свойства, возникновение и исчезновение льда. Ленинград, 1940.

Літ.: Список печатных трудов профессора Б. П. Вейнберга. Л., 1932; Кравець Т. П. Б. П. Вейнберг: Некролог // УФН. 1945. Т. 27, вып. 1; Вчені вузів Одеси: Фізики. Астрономи. О., 2003.

І. Е. Рікун

Стаття оновлена: 2005