Кончаловський Андрій Сергійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кончаловський Андрій Сергійович

КОНЧАЛО́ВСЬКИЙ Андрій Сергійович (Кончаловский Андрей Сергеевич; справж. – Михалков-Кончаловський Андрон Сергійович; 20. 08. 1937, Москва) – російський кіно- і театральний режисер, сценарист, актор, продюсер, письменник, публіцист. Онук П. Кончаловського, брат М. Михалкова. Нар. арт. РРФСР (1980). Акад. Нац. академії кінематогр. мист-в і наук РФ (2002). Орден Почес. Легіону (Франція, 2010). У Мос­кві навч. у консерваторії (1957–59; кл. фортепіано Л. Оборіна), закін. режисер. ф-т ВДІКу (1965; майстерня М. Ромма). Відтоді – на кіностудії «Мосфільм»: реж., сценарист, актор. Дебютував 1962 фільмом «Хлопчик і голуб» (співреж., сценарист; гол. приз Мкф фільмів для дітей та юнацтва у Венеції, 1962). Співавтор сценаріїв фільмів «Іванове дитинство» (1962; роль Солдата-червоноармійця; «Золотий лев» Мкф у Венеції, 1962), «Андрій Рубльов» (1966; приз Мкф у Кан­нах, 1969; обидва – реж. А. Тарковський). Створив у підкреслено жорсткій реаліст. манері фільми про азій. більшовика-фанатика «Перший учитель» за однойм. повістю Ч. Айтматова (1965, реж. і сценарист; премія за кращу жін. роль Мкф у Венеції, 1966) та «Асине щастя» (ін. назва – «Історія Асі Клячин, яка любила, та не вийшла заміж»), який через цензурні та ідеол. претензії поклали «на полицю» (прокат відбувся 1987; приз Мкф у Берліні, 1988; Держ. премія РРФСР, 1990). Майстерно екра­нізував рос. літ. класику: «Дворянське гніздо» І. Тургенєва (1969), «Дядя Ваня» А. Чехова (1970; приз Мкф у Сан-Себас­тьяні, 1971). Під впливом укр. поет. кіно зняв фільми «Романс про закоханих» (1974, сценарій Є. Григор’єва; гол. приз Мкф у Карлових Варах, 1974) та «Сибіріада» (1978, 4 серії; приз журі Мкф у Каннах, 1979). Попри глядац. успіх та підкреслено гро­мадян.-державн. пафос обох фільмів, К. дедалі більше конфліктував із рад. істеблішментом.

Виїхав 1980 до США. Працював у Голлівуді, вимушено по­єднуючи свій інтерес до поглибленого екран. відтворення люд. характерів і ситуацій із комерц. конвенціями амер. кіно («Коханці Марії», 1984, за оповіданням А. Платонова «Ріка Потудань»; «Потяг-утікач», 1985, сце­на­рій А. Куросави; «Гомер та Едді», 1989; Ґран-Прі Мкф у Сан-Се­бас­тьяні, 1990). Унаслідок кон­флік­ту з продюсерами на зйомках фільму «Танго і Кеш» (1989) розірвав контракт. На поч. 1990-х рр. повернувся на батьківщину. У фільмі «Ближнє коло» (1991, спільно із США та Італією) відтворив пекел. атмосферу сталін. терору. У стрічці «Курочка Ряба» (1994, спільно з Францією) своєрідно продовжив колізії Асі Клячиної у післяперебудов. умовах. Про моторошні па­радокси порад. дезорієнтов. нац. психології зняв фільм «Дім дурнів» (2002, спільно з Францією; гол. приз Мкф у Венеції). Працював сценаристом жанр. кіно на середньоазій. студіях рад. періоду («Ташкент – місто хлібне», 1967; «Кінець отамана», 1970, реж. Ш. Айманов; Держ. премія Казах. РСР, 1972; «Лютий», 1973; «Пісня про Маншук», 1974; «Кров і піт», 1978). У царині театр. режисури поставив у «Ла Скала» (м. Мілан, Італія) опери «Євгеній Онєгін» (1985) та «Пікова дама» (1990) П. Чайковського, чис­ленні драм. вистави у Москві та С.-Петербурзі (гастролі в Італії, країнах Балтії, Ізраїлі, США). Для телебачення екранізував старогрец. епос Гомера «Одіссея» (1997, США). Реж. циклів д/ф «Генії» (2003–06), «Тягар влади» (2004), «Культура – це доля» (2006). Від 2013 – президент кіноакадемії «Ніка» (Мос­ква). Автор публіцист. роздумів про сусп. кризу порад. Росії, кн. «Парабола замысла» (1977), «Низкие истины» (1998), «Воз­вышающийся обман» (1999), «Низ­кие истины семь лет спустя» (2006), «На трибуне реакционера» (2007, співавт.; усі – Мос­ква), кінороману «Белая сирень» (С.-Петербург, 2001, співавт.). Про К. 2007 знято д/ф «А. Кон­­­­­­­чаловський. Сцена» (реж. М. Тихонов), «А. Кончаловський. Екран» (реж. О. Колесников). Створив д/ф «Битва за Україну» (2012). У березні 2014 К. підписав відкритий колектив. лист-протест рос. інтелігенції у відповідь на агресію путін. Росії проти Украї­­ни.

Літ.: Богомолов Ю. А. Михалков-Кон­чаловский. 1990; Филимонов В. П. Андрей Кончаловский. Никто не знает… 2012 (обидві – Москва).

В. Л. Скуратівський

Стаття оновлена: 2014