Велика Британія, Сполучене Королівство Великої Британії і Північної Ірландії

Визначення і загальна характеристика

ВЕЛИ́КА БРИТА́НІЯ, Сполучене Королівство Великої Британії і Пів­нічної Ірландії (Great Britain, United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland) — острівна держава у Пів­нічно-Західній Європі. Охоплює 4 історико-гео­графічні області: Англія, Шотландія, Вельс (острів Велика Британія та прилеглі острови) та Пів­нічна Ірландія (частина острова Ірландія). Території з особливим статусом: Нормандські острови (120 км², 162 тис. жит.), острів Ман (572 км², бл. 75 тис. жит.); залежні території: Ґібралтар, Анвила, Бермудські, Фолклендські та Ка­йманові острови, Монсер­рат, Туркс і Кейкос, острів св. Єлени, Британські території в Індійському океані. Площа 244,8 тис. км². Населе­н­ня 59,561 млн осіб (2004): англійців — 83,6 %, шотландців — 8,6 %, ірландців — 2,9 %, вал­лійців — 4,9 %, проживають також індійці, паки­станці, китайці, араби, африканці. Державна мова — англійська. Віро­сповіда­н­ня: проте­стантизм (близько 50 % належать до Англіканської Церкви), католицизм (11 %), іслам (3 %). Столиця і найбільше місто — Лондон (насел. 7,42 млн осіб). Інші великі міста: Бірмінґем, Лідз, Ґлазґо, Шеф­філд, Единбурґ, Ліверпуль, Манчестер, Бристоль, Кардифф.

Державний устрій — кон­ституційна монархія. Королівська влада є лише почесною (напр., король не має права вето ще від поч. 18 ст.). Викона­вча влада належить Премʼєр-міністру, який очолює основну партію в Парламенті та уряд (характерно, що існува­н­ня КМ писаними джерелами кон­ституційного права фактично не перед­бачене). Законодавча влада належить Парламенту, який складають Палата лордів і Палата громад, а також монарх. 650 членів Палати громад обирають на 5 років; від 1998 скасовано право успадкува­н­ня місць у Палаті лордів. Від 1952 королева В. Б. — Єлизавета ІІ. Після 2-ї світової війни уряд почергово формували лейбористи (1945–51, 1964– 70, 1974–79, від 1997 — на чолі з Т. Блером) і консерватори (1951–64, 1970–74, 1979–97). Грошова одиниця — фунт стерлінґів. В. Б. очолює Спів­дружність Націй (форма економічних та господарських звʼязків В. Б. з її колишніми колоніями у складі 53-х країн).

Назва «Британія» вперше трапляється в Юлія Цезаря (55 до н. е.), який намагався встановити контроль над цією територією. До складу ж Рим. імперії британ. острови, крім пів­нічної частини (сучасна Шотландія), уві­йшли 43 і пере­бували там до 410 (як провінція Британія). Римлян витіснили кельти, англи, сакси та інші племена. 597–687 за­проваджено християнство. Від 793 населе­н­ня острова за­знало числен­них нападів вікінґів. На­прикінці 9 ст. король Вас­сексу Альфред Великий зупинив данську інвазію, що дало змогу королю Атель­стану обʼ­єд­нати Англію і згодом Малькольму ІІ — Шотландію. 1016–42 — данське панува­н­ня. 1066 Англію захопив нормандський герцог Вільям І Заво­йовник, встановивши сильну централізовану владу і фе­одальний устрій. Від 11 ст. Шотландія — під керівництвом англійського трону, на­прикінці 12 ст. Генрі ІІ захопив Ірландію. 1215 король Іоан Без­земельний під­писав Велику Хартію Вольностей, що і нині є однією з головних частин кон­ституції країни, згодом було за­проваджено Парламент. 1284 Едвард захопив Вельс. 1314 Роберт Брюс здобув незалежність Шотландії, яку Англія ви­знала тільки 1328. У 1337 Англія роз­почала війну з Францією, що тривала до 1453. Внаслідок Столітньої війни з Францією втратила території, які завоювала в 12 ст. Роз­виток товарно-грошових від­носин і боротьба селянства (пов­ста­н­ня Вота Тайлера 1381 та ін.) при­звели (у 15 ст.) до майже повної ліквідації залежності селян. У середині 15 ст. між йоркськими та ланкастерськими нащадками Едварда ІІІ роз­горнулася війна за англійський трон (т. зв. Війна Троянд), що скінчилася 1485 коронацією Генрі VІІ з династії Тюдорів (правила до 1603). У 1534 Генрі VІІІ проголосив себе главою Англіканської Церкви. Під час правлі­н­ня королеви Єлизавети І (1558–1603) Англія стала великою морською державою і здобула значні за територією колонії на кількох континентах. 1603, коли шотландський король Яків VI був коронований на англійський престол як король Яків І, Шотландія та Англія фактично обʼ­єд­налися в одну державу. Однак Королівство В. Б. було проголошене після під­писа­н­ня акту про обʼ­єд­на­н­ня 1707 зі столицею в Лондоні. Конфлікт між династією Стюартів і Парламентом призвів до громадянської війни 1642–49, в результаті якої було проголошено республіку на чолі з О. Кромвелем. Англійська революція забезпечила утвердже­н­ня капіталізму. 1660 монархія була від­новлена, права короля значно обмежені і повнота влади фактично пере­йшла до Парламенту. 1714–1914 — правлі­н­ня ган­новерської династії. На­прикінці 17 ст. сформувалися політичні фракції — торі і віґі, які у серед. 19 ст. транс­формувалися у Консе­рвативну та Ліберальну партії. Тривала боротьба з Францією за торговельну і колоніальну гегемонію завершилася у 18 ст. пере­могою Королівства В. Б., були захоплені великі території в Індії та Пів­нічній Америці. Внаслідок війни за незалежність в Пів­нічній Америці 1775–83 тринадцять пів­нічноамериканських колоній від­ділилися і утворили незалежну державу — США. Однак на­прикінці 18 ст. В. Б. значно зміцнила свої позиції у Канаді та Індії. 1801 до королівства при­єд­нано Ірландію.

Після роз­грому наполеонівської армії В. Б. зміцнила свої позиції як однієї з провід­них європейських держав і згодом роз­ширила свої колоніальні володі­н­ня (захопила Австралію, Нову Зеландію, значні території у Бірмі, Пів­ден­ній Африці, завершила захопле­н­ня Індії, Кіпру, Єгипту), що особливо зросли в часи правлі­н­ня королеви Вікторії (1837– 1901). Посиле­н­ня визвольного руху в колоніях змусило В. Б. створити систему домініонів (перший — Канада, від 1867). Після 1-ї світової війни В. Б. пере­бувала у тяжкому економічному становищі, що дало змогу Ірландії (крім пів­нічної частини) 1921 проголосити незалежність.

Під час 2-ї світової війни В. Б. брала участь у воєн­них діях на боці антигітлерівської коаліції (військовий кабінет очолював Премʼєр-міністр В. Черчілль). Після 1945 у країні від­булася націоналізація частини економіки і роз­будова соціального законодавства (у галузі медицини та соціального забезпече­н­ня). Від серед. 60-х рр. від­бувається зро­ста­н­ня економічних та су­спільних (пресинг проф­спілок, хвилі страйків), а також національних (конфлікт у Пів­нічній Ірландії, вимоги автономії Шотландії та Вельсу) про­блем. У 40–70-х рр. отримали незалежність майже всі британські колонії. Від 1969 у Пів­нічній Ірландії фактично велися воєн­ні дії. Премʼєр-міністр М. Тетчер (1979–90) здійснила неоліберальні реформи, які вивели країну з економічної кризи, припинила роль В. Б. як держави-опікуна. У серпні 1994 Ірландська республіканська армія (ІРА) оголосила про одно­сторон­нє припине­н­ня вогню і мирний процес, що роз­почато між урядами В. Б. та Ірландії на поч. 90-х рр., однак не­вдоволені його результатами вояки ІРА 1996 від­новили терористичну діяльність (2005 оголосили роз­зброє­н­ня).

Країна омивається водами Атлантичного океану, його морями — Пів­нічним і Ірландським; протоками Ла-Манш і Па-де-Кале від­окремлена від материкової частини Європи. Берегова лінія роз­членована глибокими затоками. На Пів­нічній Англії роз­ташовані Пен­нінські гори з найвищою точкою — г. Скафелл-Пайк (978 м над р. м.). На пів­дні від Пен­нінських гір і на сході від Вельсу знаходиться рівнина, що за­ймає більшу частину Центральної і Пів­ден­ної Англії. На крайньому Пів­дні острова — Дартмурські пагорби (бл. 610 м над р. м.). Найбільшими річками країни є Северн, Темза, Трент і Мерсі. Значну частину території Пів­нічної Ірландії за­ймає рівнина, в центрі якої найбільше озеро В. Б. — озеро Лок-Ней (390 км²). Найбільші ріки — Банн, Ерн, Фойл. Територія Шотландії здебільшого гориста. На пів­ночі Шотландії у Ґрампіанських горах знаходиться найвища точка Сполученого Королівства — г. Бен-Невіс (1344 м над р. м.). У Пд. Шотландії — Пд.-шотланд. височина. Гол. річки Шотландії: Клайд, Спей, Твід. Серед числен. озер — Лох-Ломонд, Лох-Несс і Лох-Оу. У центрі Вельсу лежить основний гірський масив — Кембрійські гори. Найвища точка — г. Сноудонія (вис. бл. 1085 м над р. м.). Головними річками Вельсу є Северн, Вай, Ді, Уск, Тейфі, Тиві. В Англії, Вельсі і Пів­нічній Ірландії мʼякий та вологий клімат, Шотландія є найхолоднішим регіоном В. Б. Середня температура січня від -3 до -7 °С, липня від +11 до +17 °С. Опадів до 3000 мм на Зх. і 750 на Пд. Сх. на рік. Ліси за­ймають менше 1/10 тер. В. Б., основна частина — у пів­нічно-східній Шотландії та пів­ден­но-східній. Англії. Найчастіше трапляються дуб, вʼяз, бук, береза, сосна. Серед пред­ставників фауни — олень, лисиця, кролик, заєць, борсук, серед птахів — куріпка, голуб, ворон. Національні парки В. Б.: Лох-Ломонд, Трос­сакс, Дартмур, Ексмур, Пембрукшир-Коуст, Брекон-Біконс, Сноудонія, Пік-Дистрикт, Норфоук-Бродз, Йоркшир-Дейлс, Норт-Йорк-Мурс, Лейк-Дистрикт, Нортгамберленд. Серед корисних копалин — нафта, природний газ, камʼяне вугі­л­ля, торф, залізо, мідь, свинець, пірити, фосфорити, боксити, запаси яких досить обмежені.

В. Б. є однією з найроз­винутіших країн світу (за класифікацією ООН), поруч із США — найбільший екс­портер капіталу. Належить до «великої вісімки» провід­них індустріальних країн світу. Доля промисловості у ВВП 26,3 %, с. господарства — 1,0 %. ВНП на одну особу складає 29,6 тис. дол. США (2004). Провід­на галузь промисловості — машинобудува­н­ня, зокрема й електротехнічне й радіо­електрон­не, транс­порт­не, тракторно- та станкобудува­н­ня. Роз­винуті нафтопереробна, хімічна, текс­тильна, харчова промисловості. Військова промисловість спеціалізується на виробництві авіаракетної техніки, літаків, гелікоптерів, бо­йових кораблів (есмінці і фрегати), бронетанкової техніки. Понад 40 % промислової продукції екс­портується. Головна галузь сільського господарства — мʼясо-молочне та молочне скотарство. Тварин­ництво дає понад 80 % товарів сільськогосподарської продукції. Роз­винуті птахівництво і рибальство. Вирощують пшеницю, ячмінь, цукровий буряк, картоплю, кормові культури, рапс. Основні морські порти: Лондон, Сал­лом-Во (Шетландські острови), Мілфорд-Гейвен, Мідлсборо, Ліверпуль, Манчестер, Ґлазґо. Між­народні аеропорти: Лондон, Бірмінґем, Ліверпуль, Манчестер, Ґлазґо. В. Б. екс­портує нафту та нафто­продукти, машини й обладна­н­ня, автомобілі, озброє­н­ня, хімічні продукти, текс­тиль, імпортує сировину, продовольчі товари. Гол. зовнішньо-торговельні партнери: країни ЄС, США, Японія. В. Б. — чл. ООН, НАТО, ОБСЄ, ЄС, Організації економічного спів­робітництва і роз­витку.

В. Б. багата на ви­значні памʼятники історії та культури. У Пів­нічній Ірландії — це «Дорога Велетнів», гірське утворе­н­ня на пів­нічному березі, що складається з декількох тисяч багато­гран­них базальтових колон висотою бл. 6 м. Згідно з легендою, воно було споруджене велетнями як частина дороги з Ірландії у Шотландію. У Белфасті — будинок муніципалітету; проте­стантський собор св. Анни, музей Альстера. В м. Інвернесс — замок 12 ст.; залишки форту 4 ст. У Ґлазґо — собор св. Мунґо (1136 — сер. 15 ст.); музей Ґлазґо; одна з кращих у В. Б. худож. галерей — Келвінґров; музей Гантеріан (1807); ботан. сад; зоопарк. В Единбурзі — церква св. Маргарити (11 ст.); замок Касл-рок; королів. резиденція в Шотландії — палац Голіруд; собор св. Жіля (15 ст.); будинок шотланд. Парламенту (1639); будинок проте­стант. реформатора Дж. Нокса (бл. 1550); нац. галерея Шотландії; нац. порт­ретна галерея Шотландії, королів. музей, музей сучас. історії, музей історії Шотландії. У Кардиф­фі — замок (11 ст.); церква св. Іоана Хрестителя (15 ст.); нац. музей Вельсу. У Стратфорді — будинок-музей Шек­спіра, Королів. Шек­спірівський театр. В Оксфорді і Кембриджі знаходяться університети (одні з най­старіших у Європі) з великою кількістю памʼяток архітектури 12 ст. У Лондоні — Британ. музей, де зберігаються всесвітньо ві­домі археол. знахідки, колекції картин, монет, медалей; Музей Вікторії і Альберта, де зберігаються зразки приклад. мистецтва майже всіх країн світу, всіх стилів і епох; музей історії Лондона з колекцією екс­понатів від часів Рим. імперії; галерея Тейт з колекціями британ. і європ. мистецтва кін. 19–20 ст.; нац. галерея з зі­бра­н­ням творів зх.-європ. живопису; Лондон. катівня — музей жахів середньовіч­чя з камерами тортур; музей мадам Тюссо — всесвітньо ві­домий музей воск. фігур; собор св. Павла (1675–1710); Лондон. вежа (1078) — музей. комплекс, в якому зберігаються коштовності Британ. корони; Вестмінстерське абатство (1065) — місце коронації британ. монархів; будинок Парламенту (1840–60) з годин­ник. баштою і дзвоном «Біґ-Бен» (1858); Букінґем. палац (1705) — королів. резиденція; Трафальґар. площа з колоною Нельсона; парки Гайд, Риджентс, Кенсинґтон. сади.

Українсько-британські звʼязки мають давню історію. Дружиною Володимира Мономаха була дочка англійського короля Ґіта, з нею при князівському дворі в Києві зʼявилися і перші англійці. У Києві 12 ст. були також шотландський монастир і церква. У 15 ст., після тривалої пере­рви, викликаної татаро-монгольською навалою, від­новлено торговельні від­носини з Англією, куди через Литву Балтійським морем екс­портувалося українське зерно. У 17 ст. в Оксфордському й Кембриджському університетах на­вчалися українські студенти (зокрема Юрій Немирич). 1648 О. Кромвель висловив свою солідарність з Б. Хмельницьким у звʼязку з його пере­могами над поляками. В Англії по­жвавився інтерес до України у звʼязку з війною Швеції у союзі з І. Мазепою 1709 проти Російської імперії. Геть­ман П. Орлик, шукаючи союзників, під­тримував звʼязки з окремими англійськими політичними діячами. Проте культурних звʼязків і тим паче мовних контактів аж до 2-ї пол. 19 ст. між поневоленою Україною і В. Б. не існувало взагалі. Без­посередні звʼязки почали налагоджуватися після Кримської війни 1854–56 і скасува­н­ня кріпацтва в Росії. 1869 англійські під­приємці створили Новоросійське товариство камʼяновугільного, залізного й рейкового виробництва в Одесі, 1872 під­приємець Дж. Юз заснував металургійний завод у Бахмутівському повіті, при якому виникло робітниче селище Юзівка (нині Донецьк). Згодом збільшено екс­порт українського зерна через чорноморські порти. На поч. 20 ст. англо-ав­стрійський капітал вкладено у роз­будову Дрогобицького нафтового басейну на Галичині.

До української тематики у В. Б. зверталися поет С. Батлер (один з перших), публіцист М.-М. Дові, письмен­ники Дж. Джерард, С. Ейдін, історики Р. Ноулз, П. Ріко, Дж. Белл, мандрівник Дж. Маршалл, учений Е. Кларк. Активно популяризували український фольклор на британських теренах Б. Бересфорд, Дж. Бор­роу, Ф. Боденштедт, В. Ролстон, А. Вратіслав, Р. Бейн. Вагому роль у поширен­ні знань про українську мову і словесність ві­діграли україно­знавчі праці В. Морфіл­ла. М. Драгоманов та І. Франко мали звʼязки з англійськими славістами, друкувалися у британській періодиці. Твори Т. Шевченка пере­клали Ф. Марчант, Е.-Л. Войнич, П. Селвер, К. Робертс, Дж. Ліндзей, кращі здобутки англ. фольклору і літ-ри — І. Франко, М. Костомаров, П. Куліш, П. Свенціцький, Ю. Федькович, М. Старицький, М. Рильський, М. Бажан, Д. Павличко, Л. Танюк та ін. В укр. пере­кладі опубл. і твори В. Шек­спіра, Ч. Дік­кенса, Г. Вел­лса, А.-К. Дойла, Г.-Р. Гаґ­ґарда, Р. Кіплінґа, Б. Шоу, Дж. Кітса, П.-Б. Шеллі, В. Тек­керея, Т.-М. Ріда та ін. На теренах В. Б. творили В. Бендер, Бог­дан Бора, Олександр Де, Г. Дработ, С.-М. Фостун, А. Легіт, М. Верес, О. Воропай, К. Зеленко, Г. Мазуренко, В. Свобода та ін.

Перша група українців, яка осіла у В. Б., складалася пере­важно з галичан, які на­прикінці 19 ст. вирушивши до Америки, через брак коштів лишилися у Манчестері. 1911 до них при­єд­налося ще бл. 500 осіб з Галичини. Згодом значна їх кількість виїхала до Америки. 1929 створ. Укр. клуб (діяв до 2-ї світової війни). У 1930-х рр. Я. Макогін заснував Укр. інформ. бюро в Лондоні (дир. В. Кисилевський). 1932–34 група укр. монархістів видавала інформ. бюлетень про Україну «The Investigator» (ред. В. Коростовець). Однак загалом В. Б. у між­воєн. період не була поміт. тереном політ. діяльності укр. емі­грантів. Масова ж ім­міграція припала на час після 2-ї світової війни, 1946–47 сюди прибули бл. 6000 колиш. вояків польс. корпусу генерала В. Андерса, бл. 8400 солдатів і офіцерів дивізії «Галичина» та 21–25 тис. осіб (чверть із них — жінки), які прибули з таборів для біженців і пере­міщених осіб Німеч­чини (остарбайтери, вʼязні концентрац. таборів та політ. втікачі з України). 1947 українцями В. Б. створ. громад. організацію Союз українців Британії, а 1949 — Обʼ­єдн. українців у В. Б., які з часом створили свої осередки укр. життя. 1979 у Лондоні засн. філію рим. Укр. катол. університету, яка стала одним із осередків укр. духовності й культури. 1970–91 укр. мову та літературу ви­вчали факультативно при школі славіст. і сх.-європ. студій Лондон. університету, від 1991 при школі з ініціативи П. Яцика створ. курс історії України, який викладав М. Бойцук, а нині — А. Вілсон. У 1990-х рр. роз­винуто україно­знавчі про­грами в Бірмінґем. університеті, пере­важно в галузі політ­економії. 1950 уперше організовано літні табори для укр. дітей, зокрема Пласту, Спілки укр. молоді. 1957 засн. укр. суботні школи. На 1966 їх діяло 43 (2473 учні і 217 вчителів), на 1986 — 13 (310 учнів і 72 вчителя), на 1990 — 16 (448 учнів і 72 вчителя). Допомогу укр. студентам надає Комісія допомоги укр. студенству, Укр. студент. спілка, які діють від 1947. Серед хорів на теренах В. Б. — «Гомін», «Дні­про», «Діброва», «Русалка Дністрова», «Трембіта», «Боян», «За­грава», «Верховина», «Волошки», серед танцювал. колективів — «Орлик», «Крилаті», «Говерла». 1947 засн. Укр. інформ. службу, 1987 — Укр. пресову агенцію. Ви­да­н­ня творів і праць укр. дисидентів здійснила Укр. видав. спілка. 1948 побачив світ перший номер су­спільно-політ. і наук.-літ. місячника ОУН(б) «Визвольний шлях». Обʼ­єдн. українців у В. Б. видає тижневик «Українська думка», квартальник «The Ukrainian Review», ж. «Юні друзі». Серед громад. організацій — Ліга укр. православ. молоді, Укр. реліг. товариство св. Софії, товариства «Бойківщина» та «Гуцульщина», Легіон ім. С. Петлюри, Товариство укр. літераторів, Укр. комітет миру. Від 1948 у В. Б. діє УАПЦ, при якій богослужі­н­ня проводять у 6-и церквах. УАПЦ управляли Мстислав Скрипник, Володимир Дідович, від 1991 — Іван Деревʼянко. 1950 створ. ген. вікаріат УГКЦ на чолі з Олексан­дром Малиновським, 1957 — екзархат на чолі з Вільямом Ґодфрі. Єпис­копами УГКЦ були також Авґустин-Євген Горняк (1963– 87), Михаїл Кучмʼяк (1989–2002), від 2002 — Павло Хомницький. 1968 освячено Укр. катол. собор у Лондоні. Нині у В. Б. — 14 парафій, 16 церков і 14 священиків УГКЦ. У Лондоні функціонують музеї Т. Шевченка та С. Бандери, у Манчестері — А. Горської. Оскільки демогр. пере­пис у В. Б. не включає питань стосовно етніч. походже­н­ня, то неможливо дати до­статньо точної статистики про українців у країні. За різноманіт. даними українців у В. Б. — між 20-ма і 35-ма тисячами. Пере­важна більшість їх живе у пром. зонах на Пн. Англії та Мідлендсі. Бл. 30 % українців мешкає у Ланкеширі, пере­важно в Манчестері; 26 % — у Нот­тінґемі, Ковентрі, Лестері та ін. містах у Мідлендсі; 26 % — у Йоркширі, головно у Брадфорді та Лідзі; 12 % — у Лондоні і Сауті; 4 % — в Шотландії, концентровано в Единбурзі та Дунді; 2 % — у Вельсі, головно у Кардиф­фі та Свансі. Так як на сьогодніш. день від­бувається тенденція до асиміляції знач. частини другого і третього поколінь британ. українців та до слабкого припливу легал. емі­грантів з України, укр. громада робить все для того, щоб зберегти свою нац. першооснову, пере­даючи новим поколі­н­ням укр. мову, зна­н­ня про Україну та її історію, укр. реліг. та культурні традиції. Від 1992 веде радіомовле­н­ня «Українська служба Бі-Бі-Сі». Нині В. Б. — один з найважливіших партнерів України в Європі. Дипломат. від­носини України з В. Б. встановлені 10 січня 1992.

Літ.: Коротка історія Британії / A Concise British History. К., 1999; Покальчук Ю. Українці у Великій Британії. Л., 1999; 50-ліття «Пласту» у Великій Британії. Л., 1999; Бідюк Н., Балацька Л. Освіта у Великій Британії / Education in Great Britain. Хм., 2000.

С. О. Плахотнюк

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю