Велика Лепетиха - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Велика Лепетиха

ВЕЛИ́КА ЛЕПЕТИ́ХА – селище міського типу Великолепетиського району Херсонської області, райцентр. Знаходиться в пн.-сх. частині Херсон. обл., на лівому березі Кахов. водосховища, за 153 км від обл. центру і за 51 км від залізнич. ст. Нижні Сірогози. Автостанція. Має автобусне сполучення з містами Херсон, Одеса, Запоріжжя, Донецьк та Миколаїв. Пл. 11 км2. Насел. 9878 осіб (2001, складає 91,9 % до 1989): українців 83 %, росіян 15 %, представників ін. національностей 2 %. С-ще поділено балкою (затокою) на пн. та пд. частини. За часів Запороз. Січі на місці сучас. В. Л. були зимівники запорожців, які займалися рибальством та землеробством. У кін. 18 ст. цар. уряд виділив дворянам-емігрантам із Франції земел. наділи побл. Лепетис. балки, де й виникла 1792 В. Л. Першими її мешканцями були 580 переселенців із різних губерній Росії. Поступово перетворилася у велике волосне село. Жит. села брали участь у воєн. діях 1918–20 та 2-й світ. війні, потерпали від голодомору 1932– 33. Від вересня 1941 до лютого 1944 – під нім.-фашист. окупацією. 1923 В. Л. стала центром одноймен. р-ну. Від 1956 – смт. У В. Л. діють переважно пром. підпр-ва харч. пром-сті (дочірнє підпр-во держ. акц. компанії «Хліб України», «Великолепетис. елеватор» та «Великолепетис. маслозавод»). Після реформування колектив. с.-г. підпр-в було створ. 2 с.-г. ТОВи. У с-щі – 2 заг.-осв. школи, 1 позашкіл. дит. заклад, ПТУ; центр. рай. лікарня, поліклініка, аптека; 5 клуб. закладів, 3 б-ки, кінотеатр, дит. школа мист-в, Будинок культури; ДЮСШ, стадіон, яхтклуб; Великолепетиський краєзнавчий музей; готель; відділ. 4-х банків. Виходить г. «Таврійські вісті». Двом самодіял. худож. колективам присвоєне почесне звання «народний». Діє Свято-Миколаїв. церква УПЦ МП. У смт встановлено пам’ятник Г. Петровському, обеліск Слави на честь односельчан, які загинули на фронтах 2-ї світ. війни. Серед видат. уродженців – д-р с.-г. н. М. Шикула, живописець, скульптор В. Баранов-Россіне, Герой Рад. Союзу І. Кияшко.

В. П. Антипенко, Л. В. Карпенко

Стаття оновлена: 2005